Women and Justice: Keywords

The Procedure defines the rules for determining the status of a victim of human trafficking based on relevant information. The document requires that a victim submit an application to establish status to their local state administration. The Procedure determines victims’ rights to receive shelter, medical, psychological, and other government assistance. If the application is approved, the victim of human trafficking is issued a certificate. The requirements for establishing the status are: (i) conclusion of an illegal agreement (for example, if a person (victim) was sold by agreement as goods by one person (seller) to another person (buyer)); (ii) recruitment, movement, concealment, transfer, or receipt of a person for the purpose of exploitation, including coercion, abduction, fraud, blackmail, material, or other dependence; (iii) the applicant’s supporting documents and materials affirm their eligibility. A person whose status has been established and who has received the relevant certificate has the right to receive one-time financial assistance in accordance with the Procedure. Also, victims will receive information about their rights and opportunities, set out in their own language, as well as compensation for moral and material damage at the expense of the persons who caused it. The status is granted for up to two years and can be extended. According to official statistics for 2021, the status of victims of human trafficking was established for 47 citizens, of whom 11 are women, 36 are men, and 1 is a child. The greatest number of persons suffered from labor exploitation. The main destination countries are Ukraine and the Russian Federation.

Порядок визначає правила визначення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, за відповідною інформацією. Документ передбачає, що потерпілий подає заяву про встановлення статусу до місцевої державної адміністрації. Порядок визначає права потерпілих на отримання притулку, медичної, психологічної та іншої державної допомоги. У разі задоволення заяви, потерпілому від торгівлі людьми видається довідка. Вимогами для встановлення статусу є: (I) укладення незаконної угоди (наприклад, якщо особа (потерпілий) була продана за домовленістю як товар однією особою (продавцем) іншій особі (покупцю)); (II) вербування, переміщення, приховування, передача або одержання особи з метою експлуатації, включаючи примус, викрадення, шахрайство, шантаж, матеріальну чи іншу залежність; (III) документи та матеріали, що зібрані під час проведення перевірки і підтверджують можливість встановлення статусу. Право на отримання одноразової грошової допомоги згідно з Порядком має особа, статус якої встановлено та, яка отримала відповідну довідку. Також потерпілі отримають інформацію про свої права та можливості, викладену рідною мовою, а також відшкодування моральної та матеріальної шкоди за рахунок осіб, які її завдали. Статус надається на термін до двох років і може бути продовжений. Згідно з офіційною статистикою за 2021 рік статус постраждалих від торгівлі людьми встановлено 47 громадянам, з яких 11 жінок, 36 чоловіків, 1 дитина. Найбільша кількість осіб постраждала від трудової експлуатації. Основні країни призначення – Україна та Російська Федерація.

The first applicant, who was in the fifth month of pregnancy, was detained by the police on suspicion of robbery. The national court ordered her pre-trial detention as a preventive measure pending trial. During her detention, the applicant gave birth to her son, the second applicant. Later, the woman appealed to the European Court of Human Rights (“ECtHR”) to obtain just satisfaction, as she argued that her right under Article 3 of the European Convention on Human Rights (prohibition of torture) was violated during detention. The applicant alleged that she had been continuously shackled to her hospital bed or to a gynecological examination chair. In addition, the woman claimed that the detention conditions were inhuman (due to absence of hot water and bed for child, irregular supply of cold water, etc.). She also complained about her placement in a metal cage during court hearings. In view of the above facts, the Court concluded that the unjustified shackling of the first applicant (during and after childbirth, when she was particularly sensitive) can be qualified as inhuman and degrading treatment. Also, the Court drew attention to (i) the woman's physical and psychological suffering, which was caused by the lack of normal nutrition, (ii) improper organization of sanitary and hygiene arrangements, and (iii) the applicant's placement in a metal cage, which is incompatible with the standards of civilized behavior that are the hallmark of a democratic society. Thus, the domestic authorities failed to comply with their obligations under Article 3 of the European Convention on Human Rights. The ECtHR, deciding in equity, awarded both applicants €22,000. This case is important because it identifies the shortcomings of places of detention within a criminal justice system, which neglects the needs of female prisoners with children and during the pregnancy.

Першу заявницю, яка перебувала на п'ятому місяці вагітності, було затримано міліцією за підозрою у вчиненні розбою. Національний суд обрав заявниці запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Під час перебування під вартою заявниця народила сина, другого заявника. Пізніше жінка звернулася до Європейського суду з прав людини (“ЄСПЛ”) для отримання справедливої сатисфакції, оскільки вона стверджувала, що її право, гарантоване статтею 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (заборона катування) було порушено під час тримання під вартою. Заявниця стверджувала, що вона весь час була прикута наручниками до лікарняного ліжка або до гінекологічного крісла. Крім того, жінка стверджувала, що умови утримання були нелюдськими (через відсутність гарячої води та ліжка для дитини, нерегулярного постачання холодної води тощо). Також вона скаржилась на те, що під час судових засідань її поміщали до металевої клітки. З огляду на вищенаведені факти, Суд дійшов висновку, що невиправдане застосування наручників до першої заявниці (під час і після пологів, коли вона була особливо чутливою) можна кваліфікувати як нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження. Також Суд звернув увагу на (i) фізичні та психологічні страждання жінки, які були спричинені відсутністю нормального харчування, (ii) неналежну організацію санітарних та гігієнічних заходів, а також (iii) поміщення заявниці в металеву клітку, що несумісне зі стандартами цивілізованої поведінки, яка є ознакою демократичного суспільства. Таким чином, національні органи влади не виконали своїх зобов’язань за статтею 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. ЄСПЛ, вирішуючи справу на засадах справедливості, присудив обом заявникам 22 000 євро. Ця справа важлива, оскільки вона визначає недоліки місць ув’язнення в системі кримінального правосуддя, яка нехтує потребами ув’язнених жінок з дітьми та під час вагітності.