Women and Justice: Keywords

Legislation

Кодекс законів про працю України № 322-VIII 1971, статті 63, 176-177: заборона надурочних робіт для жінок, а також пільги вагітним і жінкам, які мають дітей (Labor Code, arts. 63, 176-177: overtime work rules for pregnant women, women with young children) (1971)

Abortion and reproductive health rights, Employment discrimination, Gender discrimination

Article 63 of the Code of Labor Laws prohibits overtime work for pregnant women and women with children under the age of three. This rule is meant to protect women, but at the same time it makes them vulnerable to discrimination. The direct application of this rule violates women's right to freely choose their work, restricts women's access to jobs for which additional payment is provided (for example, under the hourly payment system, overtime work is paid at doubled hourly rate), and can also inhibit women’s career and professional growth. In addition, such a prohibition leads to the unofficial, unsanctioned employment of women in such types of work, which leads to women lacking legal protection and adequate wages. Articles 176-177 determine that women are not allowed to work on nights or weekends. These articles also prohibit employers from sending pregnant women and women with children under three on business trips. Women with children aged three to fourteen, or children with disabilities cannot work overtime, and they cannot be sent on business trips without their consent. These rules also apply to men with children, but only if they are raising them without a mother permanently or long-term (for example, the mother is receiving long-term medical care). This approach discriminates against both men and women, and further reinforces stereotypes that child care is exclusively a woman's duty. For violations of these prohibitions, the Code of Labor Laws provides for fining the employer the amount of the minimum wage for each such violation (currently 6,700 hryvnias).

Статтею 63 Кодексу законів про працю забороняється надурочна робота вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років. Це правило покликане захистити жінок, але водночас воно робить їх уразливими до дискримінації. Пряме застосування цієї норми порушує право жінок на вільний вибір роботи, обмежує доступ жінок до робіт, за які передбачена додаткова оплата праці (наприклад, за погодинної системи оплати праці понаднормова праця оплачується у подвійному розмірі годинної ставки), а також може перешкоджати. кар'єрному і професійному росту жінки. Крім того, така заборона призводить до неофіційного незаконного працевлаштування жінок на такі види робіт, що призводить до того, що жінки не мають правового захисту та належної оплати праці. Статті 176-177 визначають, що жінки не можуть працювати у нічний час та у вихідні дні. Ці статті також забороняють роботодавцям направляти у відрядження вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років. Жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, не можуть працювати понаднормово, а також направлятися у відрядження без їх згоди. Ці правила поширюються і на чоловіків, які мають дітей, але тільки в тому випадку, якщо вони виховують їх постійно або тривалий час без матері (наприклад, мати перебуває на тривалому лікуванні). Такий підхід дискримінує як чоловіків, так і жінок і ще більше зміцнює стереотипи про те, що догляд за дітьми є виключно жіночим обов’язком. За порушення цих заборон Кодексом законів про працю передбачено накладення штрафу на роботодавця в розмірі мінімальної заробітної плати за кожне таке порушення (зараз це 6700 гривень).

Наказ Міністерства охорони здоров’я України "Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Міністерства охорони здоров'я України від 29 грудня 1993 року № 256", № 1254 2017 (Invalidation of Heath Order No. 256) (2017)

Employment discrimination, Gender discrimination

This Order invalidated Order No 256, which listed heavy work and work with harmful and dangerous working conditions in which the employment of women was prohibited. Order No 256’s list of prohibited work for women included 70 types of work and 558 professions. Among the priority factors were the physical stress associated with lifting and carrying loads, forced working posture, vibration, and other similar tasks that could affect a woman's body and reproductive health. The following types of professions were prohibited for women: the well-paid professions of a subway driver, a motorist on a ship, and long-distance bus driver. In addition, the Law of Ukraine 'On Organization of Labor Relations under the Martial Law' specifies that during the period of martial law, the employment of women (except for pregnant women and women with a child under one year of age) is allowed for heavy work with their consent and in jobs with harmful or dangerous working conditions, including underground works. Invalidating Order No 256 is a positive step because (i) no one has the right to determine what a person should study for and where they should work; (ii) the Constitution of Ukraine stipulates that no one may be discriminated against based on gender, age, religion, etc.; (iii) Order 256’s now-defunct prohibitions deprived women of social protections because, for example, in practice, women unofficially worked in the positions they considered necessary in violation of the Law. This, in turn, led women not receiving salaries equal to men’s because women could not be officially employed.

Цим наказом визнано таким, що втратив чинність, Наказ № 256, який містив перелік важких робіт та робіт із шкідливими та небезпечними умовами праці, на яких заборонялося застосування праці жінок. До списку заборонених Наказом № 256 робіт для жінок увійшли 70 видів робіт і 558 професій. Серед пріоритетних факторів були фізичні навантаження, пов'язані з підйомом і перенесенням вантажів, вимушеною робочою позою, вібрацією та іншими подібними завданнями, які можуть вплинути на жіночий організм і репродуктивне здоров'я жінки. Для жінок були заборонені такі види професій: високооплачувані професії машиніста метрополітену, моториста на кораблі, водія автобуса далекого прямування. Крім цього, Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" визначено, що на період дії воєнного стану допускається прийняття на роботу жінок (крім вагітних і жінок, які мають дитину віком до одного року) на важких роботах за їх згодою та на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, у тому числі на підземних роботах. Визнання недійсним Наказу № 256 є позитивним кроком, оскільки (I) ніхто не має права визначати, де людина має навчатися і де працювати; (II) Конституція України визначає, що ніхто не може бути дискримінований за ознакою статі, віку, віросповідання тощо; (III) заборони Наказу № 256, які тепер не діють, позбавляли жінок соціального захисту, оскільки, до прикладу, на практиці жінки неофіційно працювали на посадах, які вони вважали необхідними, всупереч Закону. Це, у свою чергу, призводило до того, що жінки не отримували заробітну плату на рівні заробітній платі чоловіків, оскільки жінки не могли бути офіційно працевлаштовані.

Закон України "Про відпустки" (№ 504/96-ВР), (Law of Ukraine 'On leave' No 504/96-ВР of 1996) (1996)

Employment discrimination

The Law provides a number of benefits and guarantees for women. In particular, annual basic and additional full-time leave in the first year of work is provided to employees after six months of continuous work at the enterprise, institution, or organization. However, until this term, such leave may be granted to women (at their request) before or after maternity leave, as well as to women who have two or more children under the age of 15 or a child with a disability. Also, mentioned above categories of women have the right to receive annual leave at their request at a time convenient for them. The Law also guarantees women's right to leave in connection with pregnancy and childbirth (this means that women shall be granted a paid maternity leave for 70 calendar days before childbirth and for 56 calendar days after childbirth, counting from the day of childbirth). According to amendments to the Law, a child's father, after the end of maternity leave, can use childcare leave (parental leave) until his child reaches the age of three. In addition, a man whose wife has given birth to a child has the right to a one-time paid paternity leave of up to 14 calendar days after the birth of the child. These changes were introduced in the year 2021 by the Law of Ukraine 'On Amendments to Certain Legislative Acts Concerning Ensuring Equal Opportunities for Mothers and Fathers to Care for a Child'. Such a step brings Ukraine closer to the policy of gender equality. Both women and men have the same rights and responsibilities regarding the upbringing of their children.

Закон передбачає ряд пільг та гарантій для жінок. Зокрема, щорічні основна та додаткові відпустки повної тривалості в перший рік роботи надаються працівнику після шести місяців безперервної роботи на підприємстві, в установі, організації. Але до цього терміну така відпустка може надаватися жінкам (за їх бажанням) до або після відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, а також жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда. Також вищезазначені категорії жінок мають право на отримання щорічної відпустки за їх бажанням у зручний для них час. Закон також гарантує жінкам право на відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами (це означає, що жінкам надається оплачувана відпустка тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 календарних днів після пологів, починаючи з дня пологів). Відповідно до змін до Закону, батько дитини після закінчення відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами може використати відпустку по догляду за дитиною до досягнення дитиною трирічного віку. Крім цього, чоловік, дружина якого народила дитину, має право на одноразову оплачувану відпустку по догляду за дитиною тривалістю до 14 календарних днів після народження дитини. Ці зміни були внесені у 2021 році Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення рівних можливостей матері та батька щодо догляду за дитиною". Такий крок наближає Україну до політики гендерної рівності. І жінки, і чоловіки мають однакові права та обов'язки щодо виховання дітей.

Наказ Міністерства соціальної політики України "Про Експертну раду з питань розгляду звернень за фактами дискримінації за ознакою статі" №345 (Order on appeals of gender discrimination No. 345 of 2012) (2012)

Gender discrimination

The Expert Council on issues of consideration of appeals on facts of discrimination on the basis of gender (hereinafter “the Expert Council”), which was created under the Ministry of Social Policy of Ukraine with the purpose of responding to complaints and appeals from citizens regarding gender discrimination. Discrimination is when an individual and/or a group of individuals suffers from a gender-based restriction on the recognition, exercise, or enjoyment of rights and freedoms in any form established by the Law of Ukraine 'On the Principles of Preventing and Combating Discrimination in Ukraine', except for cases in which such restriction has a legitimate, reasonably justified aim that is achieved in an appropriate and necessary way. The main tasks of the Expert Council are: (i) evaluating appeals based on gender discrimination by executive authorities, local authorities, non-governmental organizations, and citizens with the aim of providing an expert assessment and taking appropriate measures; (ii) preparing proposals for legislative amendments in order to ensure compliance with protecting equal rights and opportunities for women and men; (iii) preventing all forms of gender discrimination, etc. Most of the appeals considered by this body concern discriminatory advertising (sexist outdoor advertising on the streets of Ukrainian cities). At the same time, the creation of the Expert Council does not guarantee its effectiveness. According to the Order No 345: (i) there is no effective enforcement mechanism for the decisions of the Expert Council (it only provides recommendations to authorities and other entities regarding the elimination of violations and appropriate response measures); (ii) the decisions of the Expert Council are advisory and not binding in nature; (iii) Ukrainian law does not impose liability for failure to comply with decisions of the Expert Council. In addition, there is almost no information in the media about the activities of the Expert Council. Consequently, many citizens are not aware of the existence of this state body and how to contact it.

З метою реагування на скарги та звернення громадян за фактами дискримінації за ознакою статі при Міністерстві соціальної політики України було створено Експертну раду з питань розгляду звернень за фактами дискримінації за ознакою статі (надалі — "Експертна рада"). Дискримінація за ознакою статі означає ситуацію, за якої особа та/або група осіб зазнає обмежень у правах і свободах в будь-якій формі, встановленій Законом України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні", крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Основними завданнями Експертної ради є: (I) оцінка звернень щодо гендерної дискримінації від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, громадян з метою надання експертної оцінки та вжиття відповідних заходів; (II) підготовка пропозицій щодо внесення змін до законодавства з метою забезпечення захисту рівних прав і можливостей жінок і чоловіків; (III) запобігання будь-яким формам гендерної дискримінації тощо. Більшість звернень, розглянутих цим органом, стосуються дискримінаційної реклами (зовнішньої сексистської реклами на вулицях міст України). Водночас, створення зазначеного органу не говорить про його ефективність, оскільки (I) відсутній ефективний механізм виконання рішень Експертної ради (вона лише надає рекомендації органам влади та іншим установам усунути відповідні порушення та вжити відповідні заходи); (II) рішення цього органу мають рекомендаційний, а не обов’язковий характер; (III) законодавством України не передбачена відповідальність за невиконання рішення Експертної ради. Крім цього, у медіапросторі майже відсутня інформації про діяльність Експертної ради у зв’язку із чим багато громадян не обізнані про факт існування такого органу та можливості звернення до нього.

Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків (No. 2866-IV) (On Ensuring the Equal Rights and Opportunities for Women and Men) (2005)

Employment discrimination, Gender discrimination, Gender-based violence in general, Sexual harassment

The Equal Opportunities Act of Ukraine (the “Act”) provides the legal framework for men and women’s parity in all spheres of social life through providing legal support for equal rights and opportunities, removal of gender-based discrimination, and prevention of imbalance between women’s and men’s opportunities in implementing the rights granted to each of them by the Constitution and other laws. The Act defines “equal rights” as the absence of gender-based restrictions or privileges. The Act provides that government regulatory bodies must ensure equal rights for men and women in elections, civil service, employment and career, social security, entrepreneurial activity, and education. The Act prohibits gender-based violence (which is defined as “actions directed at persons through their sex, stereotyped widespread customs or traditions or actions that relate predominantly to persons of a determined sex and create physical, sexual, psychological or financial damage or suffering”) and sexual harassment (defined as "sexual actions of a verbal or physical nature, which may humiliate or insult the person who is dependent on the perpetrator for work, official, financial or other reasons"). Exceptions to the prohibition of gender discrimination include when restrictions or privileges have a legitimate, objectively justified goal achieved with appropriate and necessary methods. Violation of the Act can result in the issuance of a limitation order to temporarily restrict the rights of the offender and protect the rights of the victim, including prohibiting the offender from residing with the victim, approaching the victim within a certain distance, and restricting telephone calls or other communication with the victim.

Закон України «Про рівні можливості» («Закон») створює правові основи рівності чоловіків і жінок у всіх сферах суспільного життя шляхом правового забезпечення рівних прав і можливостей, усунення дискримінації за ознакою статі та запобігання дисбалансу між можливостями жінок та чоловіків у реалізації прав, наданих кожному з них Конституцією та іншими законами. Відповідно до Закону «рівність прав» означає відсутність обмежень або привілеїв за ознакою статі. Закон передбачає, що рівні права чоловіків і жінок забезпечуватимуться у виборчому процесі, державній службі, працевлаштуванні та кар’єрі, соціальному забезпеченні, підприємницькій діяльності та освіті. Рівність забезпечується через відповідні державні/регулюючі органи. Закон забороняє гендерне насильство (діяння, спрямовані проти осіб через їхню стать, або поширені в суспільстві звичаї чи традиції (стереотипні уявлення про соціальні функції (становище, обов’язки тощо) жінок і чоловіків), або діяння, що стосуються переважно осіб певної статі чи зачіпають їх непропорційно, які завдають фізичної, сексуальної, психологічної або економічної шкоди чи страждань, включаючи погрози таких дій, у публічному або приватному житті) та сексуальні домагання (дії сексуального характеру, виражені словесно (погрози, залякування, непристойні зауваження) або фізично (доторкання, поплескування), що принижують чи ображають осіб, які перебувають у відносинах трудового, службового, матеріального чи іншого підпорядкування). Винятки, в яких можлива законна неріівність: коли обмеження чи привілеї мають законну об’єктивно виправдану мету, методи досягнення якої є доцільними та необхідними. Порушення Закону тимчасового обмеження прав правопорушника (цивільна, адміністративна та кримінальна відповідальність згідно із законом) та захисту прав потерпілого, у тому числі заборони потерпілому проживати з потерпілим за місцем проживання, наближатися до потерпілого до певна дистанція та обмеження телефонних розмов чи іншого спілкування з жертвою.

Конституція України (No. 254к/96-ВР) (Constitution of Ukraine) (1996)

Employment discrimination, Forced and early marriage, Gender discrimination

Article 24 of Ukraine’s Constitution prohibits privileges and restrictions based on sex (and other grounds), and requires equal opportunities for women and men in socio-political and cultural activities, access to education, work and remuneration, and pension privileges. It also mandates special measures for labor protection, women’s health, and creating conditions enabling women to combine work and maternity. Article 51 provides that marriage is based on the free consent of a woman and a man. Each spouse has equal rights and responsibilities in marriage and family. Consent is valid if it is a person's exercise of free will, with consideration of attending circumstances.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що не може бути встановлено привілеїв чи обмежень за статтю чи за іншими ознаками, а також гарантується, що рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям. Статтею 51 встановлено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права та обов’язки у шлюбі та сім’ї. Примітка: Згода вважається добровільною, якщо вона є результатом вільного волевиявлення особи, з урахуванням супутніх обставин.

Domestic Case Law

Cправа №815/4612/15 (Case No. 815/4612/15) адміністративного суду у складі Верховного Суду (Administrative Cassation Court within the Supreme Court ) (2019)

LGBTIQ

Officials of the Odessa City Council sued the head of the organizing committee of "Odessa Pride-2015" (a multi-day queer festival and peaceful meeting in support of human rights for everyone, regardless of sexual orientation and gender identity scheduled for August 2015), in order to limit the right of this organization to peaceful assembly by banning their mass public events, namely gatherings, rallies, pickets, demonstrations meetings, etc., in the center of Odessa. The claim was based on the fact that although the organizers of "Odessa Pride-2015" sent a notification letter containing the date of the event in advance (as required in Article 39 of the Constitution of Ukraine), there was no detailed information about the nature of the planned peaceful assembly, place, time, routes, etc., which made it impossible for local authorities and law enforcement agencies to take necessary measures in the interests of public order to prevent riots or crimes. The first-instance court partially satisfied the claim, finding that the equality march of the LGBTQ community could create a real danger and threat to public order in the city. The appellate court left this decision unchanged. However, the Supreme Court overruled the decisions of the courts of the previous instance, noting that in order to restrict the right to assemble peacefully, the court must be convinced of the reality of a possible threat and such reality must be confirmed by relevant evidence. Given that there was no such evidence in this case, the courts of previous instances wrongfully restricted the defendant's constitutional right to peaceful assembly. This case is important because it affirms the right of marginalized people to peacefully assemble in celebration of their identity and humanity without undue state interference.

Чиновники Одеської міськради подали до суду на голову організаційного комітету "Одеса Прайд-2015" (багатоденний квір-фестиваль і мирний мітинг на підтримку прав людини для всіх, незалежно від сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, запланований на серпень 2015 року), з метою обмеження права цієї організації на мирні зібрання,, шляхом заборони проведення масових публічних заходів, а саме зборів, мітингів, пікетів, демонстраційних мітингів тощо в центрі Одеси. Позов обґрунтовувався тим, що хоча організатори "Одеса-Прайд-2015" заздалегідь надіслали лист-повідомлення із зазначенням дати проведення заходу (як того вимагає стаття 39 Конституції України), однак в ньому не було детальної інформації про характер запланованого мирного зібрання, місце, час, маршрути тощо, що унеможливило вжиття органами місцевого самоврядування та правоохоронними органами необхідних заходів з метою підтримання громадського порядку та запобігання заворушенням чи злочинам. Суд першої інстанції частково задовольнив позов, встановивши, що марш рівності ЛГБТК-спільноти може створити реальну небезпеку та загрозу громадському порядку в місті. Суд апеляційної інстанції залишив це рішення без змін. Проте, Верховний Суд скасував рішення судів попередньої інстанції, зазначивши, що для обмеження права на мирні зібрання суд має переконатися в реальності можливої загрози і така загроза має бути підтверджена відповідними доказами. Враховуючи відсутність таких доказів у цій справі, суди попередніх інстанцій неправомірно обмежили конституційне право відповідача на мирні зібрання. Цей випадок важливий, оскільки він підтверджує право груп (спільнот), які зазнають дискримінації, мирно збиратися для святкування своєї ідентичності та людяності без неправомірного втручання держави.

International Case Law

Гарнага проти України (Garnaga v. Ukraine) European Court of Human Rights (Європейський суд з прав людини) (2013)

Gender discrimination, International law

The applicant intended to change her patronymic (this term means a part of a personal name was traditionally derived from the name of the father of the person concerned) to disassociate herself from her biological father and associate herself more closely with her stepfather and half-brother. Despite the fact that the woman successfully changed her surname to the surname of her stepfather, she was not allowed to change her patronymic. The authorities' main argument was that new legislation prohibited such a change, which the applicant argued was an illegal and unjustified restriction of her rights. She appealed the decision to the local court, which concluded that the state authorities acted in accordance with the law, after which a change of a patronymic was only legally possible when the father of the person concerned had previously changed his forename. The appellate court and the Higher Administrative Court upheld the decision of the first-instance court. The woman appealed to the European Court of Human Rights (“ECtHR”), alleging that there was a violation of her right to private and family life under Article 8 of the Convention on Human Rights. The ECtHR drew attention to the fact that the Ukrainian legislation regulating change of a forename or surname was flexible, but did not provide sufficient reasons for the restrictions on changing the patronymic. Thus, the ECtHR held that authorities failed to comply with their obligations under Article 8 of the European Convention on Human Rights by denying her right to change the patronymic, which was an important aspect of woman`s private and family life. In the most recent version of the Civil Code, the right to change one`s patronymic is established without restriction.

Заявниця мала намір змінити своє по батькові (цей термін означає частину особистого імені, що традиційно походить від імені батька відповідної особи), щоб відмежуватися від свого біологічного батька та більш тісно пов’язати себе із вітчимом та неповнорідним братом. Незважаючи на те, що заявниця успішно змінила своє прізвище на прізвище свого вітчима, їй не дозволили змінити по батькові. Основним аргументом уповноважених осіб було те, що нове законодавство забороняло таку зміну, що, на думку заявниці, було незаконним та необґрунтованим обмеженням її права. Жінка оскаржила відмову до місцевого суду, який дійшов висновку, що державні органи діяли у відповідності до закону, який визначав, що зміна по батькові можлива тільки у тому випадку, коли батько такої особи попередньо змінив своє ім’я. Суди апеляційної інстанції та Вищий адміністративний суд залишили рішення суду першої інстанції без змін. Жінка звернулася до Європейського суду з прав людини (“ЄСПЛ”), стверджуючи, що мало місце порушення її права на приватне та сімейне життя відповідно до статті 8 Конвенції з прав людини. ЄСПЛ звернув увагу на те, що українське законодавство, яке регулювало зміну імені чи прізвища було гнучким, але не містило достатніх підстав для обмежень щодо зміни по батькові. Таким чином, ЄСПЛ постановив, що органи влади не виконали своїх зобов’язань за статтею 8 Європейської конвенції з прав людини, відмовивши їй у праві змінити по батькові, яке було важливим аспектом приватного та сімейного життя жінки. В останній редакції Цивільного кодексу право на зміну по батькові встановлено без обмежень.