Women and Justice: Keywords

Legislation

Сімейний кодекс України № 2947-III, статті 24, 56: добровільність шлюбу та право подружжя на особисту недоторканність (Family Code, arts. 24, 56: voluntary marriage and right of spouses to personal inviolability) (2002)

Divorce and dissolution of marriage, Domestic and intimate partner violence, Forced and early marriage, Sexual violence and rape

Article 24 of the Family Code of Ukraine specifies that marriage requires the consent of the woman and the man, free from coercion. “Voluntary marriage” is a rather broad concept, which includes the right to freely decide to enter and maintain marriage, as well as to dissolve a marriage and terminate marital relations. At the same time, the Family Code requires that a court declare a marriage null and void if it was registered without the free consent of either party. Consent is not free and valid if (i) it was obtained by physical or psychological force or (ii) at the time of the marriage a party had a severe mental disorder, or was under the influence of alcohol, drugs, or similar substances, and was therefore not fully aware of the implications of their actions and/or was not able to control them. Consequently, the nullification of a marriage obtained without consent does not carry the same legal consequences as the dissolution of a valid, consensual marriage. For example, the property acquired during a null and void marriage is not considered jointly owned property. Article 56 established the right of wife and husband to personal inviolability, which includes the rights to: (i) freely choose their place of residence (in some cases, a married couple can live separately for valid reasons, for example, study, work, treatment, the need to care for parents or children); (ii) take measures to maintain marital relations; and (iii) terminate the marital relationship. This article also states that forcing a spouse to stay in a marriage, or forcing a spouse sex through physical or psychological violence, is an abuse of a spouse’s right to freedom and personal inviolability and may constitute domestic violence.

Стаття 24 Сімейного кодексу України визначає, що для укладення шлюбу необхідна згода жінки та чоловіка, вільна від примусу. "Добровільний шлюб" — це досить широке поняття, яке включає право вільно приймати рішення про вступ і збереження шлюбу, а також розірвання шлюбу і припинення шлюбних відносин. Водночас, Сімейний кодекс вимагає визнання судом шлюбу недійсним, якщо він зареєстрований без вільної згоди однієї зі сторін. Згода не є вільною та дійсною, якщо (I) вона була отримана за допомогою фізичного чи психологічного примусу або (II) на момент укладення шлюбу сторона мала важкий психічний розлад або перебувала під впливом алкоголю, наркотиків чи подібних речовин, і тому не повністю усвідомлював наслідки своїх дій та/або не могла їх контролювати. Тому, визнання шлюбу, укладеного без згоди, недійсним, не тягне за собою таких юридичних наслідків, як розірвання дійсного шлюбу за власною згодою. Наприклад, не вважається спільною сумісною власністю майно, набуте під час недійсного шлюбу. Стаття 56 закріпила право дружини та чоловіка на особисту недоторканність, яке включає права: (I) вільного вибору місця проживання (у деяких випадках подружня пара може проживати окремо з поважних причин, наприклад, навчання, робота, лікування, необхідність догляду за батьками або дітьми); (II) вживати заходів для підтримки шлюбних відносин; та (III) припинити шлюбні відносини. У цій статті також зазначено, що примушування подружжя залишатися у шлюбі або примушування подружжя до статевих стосунків шляхом фізичного чи психологічного насильства є зловживання правом подружжя на свободу та особисту недоторканність і може кваліфікуватися як домашнє насильство.

Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (No. 2227-VII) (2017)

Abortion and reproductive health rights, Forced sterilization, Gender discrimination, International law, Sexual violence and rape

The Criminal and Criminal Procedural Codes of Ukraine were amended in December 2017 to adopt provisions of the Council of Europe Convention on Preventing and Combating Violence against Women and Domestic Violence (Istanbul Convention). In part, these amendments increased the punishment for an illegal abortion (meaning that it was conducted by a person who had no special medical education; or forcing an abortion without voluntary consent, which is punishable by a fine of 50-100 tax-free minimum incomes, community service of 100-240 hours, correctional labor for up to two years, or restriction of liberty for up to two years, or imprisonment for the same term. The amendments criminalized forcing an abortion and forced sterilization without consent. Rape (i.e., sexual acts involving vaginal, anal, or oral penetration using the genitals or any other item, without voluntary consent) is punishable with imprisonment for three to five years and sexual violence (nonconsensual, non-penetrative sexual assault) is punishable by imprisonment for up to five years. Finally, consent is valid if it is a person's exercise of free will, with consideration of attending circumstances.

У грудні 2017 року до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України були внесені зміни, що містять положення Конвенції Ради Європи «Про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству та боротьбу з ними» (Стамбульська конвенція), ухваленої у 2011 році. Внаслідок цих змін статтю 134 Кримінального кодексу України, яка передбачає кримінальну відповідальність за незаконне проведення аборту (проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти; примус до проведення аборту без добровільної згоди потерпілої), було змінено, в частині посилення відповідальності за це небезпечне злочинне діяння (тобто тепер незаконний аборт карається штрафом від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від 100 до 240 годин, або виправними роботами за на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк). Також криміналізовано примус до аборту без добровільної згоди потерпілої, а також примусову стерилізацію без добровільної згоди потерпілої особи. Змінено статті, які передбачають кримінальну відповідальність за зґвалтування та сексуальне насильство. Зокрема, зґвалтування (тобто вчинення статевих дій, пов’язаних із вагінальним, анальним або оральним проникненням в тіло іншої особи за допомогою статевих органів або будь-якого іншого предмета без добровільної згоди потерпілої особи) карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років, а також сексуальне насильство (не пов'язане з проникненням в тіло іншої особи без добровільної згоди потерпілої особи) карається позбавленням волі на строк до п'яти років. Примітка: Згода вважається добровільною, якщо вона є результатом вільного волевиявлення особи, з урахуванням супутніх обставин.

Кримінальний кодекс України (статті 302-303: Проституція та сексуальна експлуатація) (No. 2341-III) Criminal Code of Ukraine (Article 302-303: Prostitution and Sexual Exploitation) (2001)

Gender-based violence in general, Sexual violence and rape, Trafficking in persons

Article 302 of the Criminal Code of Ukraine states that creating or running brothels, and also procuring people for sex work in brothels, shall be punishable by a fine of 1,000-2,000 tax-free minimum incomes or restriction of liberty for up to two years. Article 302 of the Criminal Code of Ukraine states that creating or running brothels, and procurement, shall be punishable by a fine of 1,000-2,000 tax-free minimum incomes or restriction of liberty for up to two years. Article 303 of the Criminal Code of Ukraine prohibits engaging a person in prostitution or compulsion to engage in prostitution, involving deceit, blackmail or vulnerable state of a person, with imposition of violence or threat of violence, or pimping. If breached, the penalty is imprisonment for a term of three to five years. Under this Article, pimping shall mean any action of a person committed for the purpose of engaging another person in prostitution.

Статтею 302 Кримінального кодексу України передбачено, що створення або утримання місць розпусти, а також звідництво для розпусти караються штрафом від 1000 до 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років. Статтею 303 Кримінального кодексу України забороняється втягнення особи в заняття проституцією або примушування її до зайняття проституцією з використанням обману, шантажу чи уразливого стану цієї особи, або із застосуванням чи погрозою застосування насильства, або сутенерство. У разі вчинення дій, що криміналізовані цією статтею, передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років. Відповідно до цієї статті під сутенерством слід розуміти дії особи по забезпеченню заняття проституцією іншою особою.

Кримінальний кодекс України (Статті 155-156: Сексуальне насильство над дітьми) (No. 2341-III) (Criminal Code of Ukraine (Article 155-156: Sexual abuse of children)) (2001)

Sexual harassment, Sexual violence and rape, Statutory rape or defilement

Article 155 of the Criminal Code of Ukraine states that an adult who commits acts of sexual nature associated with the vaginal, anal, or oral penetration into the body of a person under the age of 16, using genitals, another body part, or any item, shall be punished by restriction of liberty for a term of up to five years, or imprisonment for the same term. If such acts are committed by close relatives or family members, a person who is responsible for the upbringing or care of the victim; or if they are associated with the provision of monetary or other remuneration to the victim or a third party or with a promise of such remuneration; or where they have caused infertility or any other grave consequences, the perpetrator shall be punished by imprisonment for a term of five to eight years with or without deprivation of the right to hold certain positions or engage in certain activities for a term of up to three years. Article 156 provides criminal liability for debauched actions committed against a person under 16 years of age. This dangerous culpable act shall be punishable by restriction of liberty for a term of up to five years or imprisonment for the same term. If the same acts committed against a child or committed by family members or close relatives, a person who is responsible for the upbringing or care of the victim, the perpetrator shall be punished by imprisonment for a term of five to eight years with or without deprivation of the right to hold certain positions or engage in certain activities for a term of up to three years. Harassment of a child for sexual purposes is criminalized by the Article 1561. Harassment under this article means proposal of a meeting made by an adult to a person under the age of 16, for the purpose of committing any acts of sexual nature or debauched acts, after which at least one action was taken to ensure that meeting will take place.

Стаття 155 Кримінального кодексу України визначає, що повнолітня особа, яка вчинила дії сексуального характеру, пов’язані із вагінальним, анальним або оральним проникненням в тіло особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку, з використанням геніталій, іншого органу чи частини тіла або будь-якого предмета, карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк. У випадку, якщо ті самі дії, вчинені близькими родичами або членами сім’ї, особою, на яку покладено обов’язки щодо виховання потерпілої особи або піклування про неї, або якщо вони поєднані з наданням грошової чи іншої винагороди потерпілій особі чи третій особі або з обіцянкою такої винагороди, або якщо вони спричинили безплідність чи інші тяжкі наслідки, злочинець карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого. Стаття 156 передбачає кримінальну відповідальність за розпусні дії, вчинені щодо особи, яка не досягла 16 років. Це суспільно небезпечне винне діяння карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк. Якщо ті самі дії вчинені щодо малолітньої особи або вчинені членами сім’ї чи близькими родичами, особою, на яку покладено обов’язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього, винний підлягає покаранню у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого. Домагання дитини для сексуальних цілей криміналізовано статтею 1561. Домагання за цією статтею означає пропозицію зустрічі, зроблену повнолітньою особою, особі, яка не досягла 16 років з метою вчинення стосовно неї будь-яких дій сексуального характеру або розпусних дій, у разі якщо після такої пропозиції було вчинено хоча б одну дію, спрямовану на те, щоб така зустріч відбулася.

Кримінальний кодекс України (Стаття 149: Торгівля людьми) (No. 2341-III) (Criminal Code of Ukraine (Article 149: Trafficking in Human Beings)) (2001)

Gender-based violence in general, Sexual violence and rape, Trafficking in persons

Article 149 of the Criminal Code of Ukraine provides criminal liability for trafficking in human beings, as well as recruitment, movement, concealment, transfer, or receipt of a person committed for the purpose of exploitation, coercion, abduction, fraud, blackmail, material, or other dependence of the victim, their vulnerable condition or bribery of a third-party controlling victim, to obtain consent for their exploitation. A person who commits such socially dangerous acts shall be punished by imprisonment for a term of three to eight years. Article 149 defines exploitation of a human being as including, among other things, all forms of the sexual exploitation, forcing someone to work in the pornography industry, forced pregnancy or forced termination of pregnancy, forced marriage, etc. The Article also provides an explanation of a person's “vulnerable state” (i.e., physical or mental properties or external circumstances, that eliminate or limit the ability to realize their acts (omission) or to control them, to take independent decisions, to resist the violent or other unlawful actions, the coincidence of difficult personal, family, or other circumstances).

Стаття 149 Кримінального кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за торгівлю людьми, а так само вербування, переміщення, переховування, передачу або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, з використанням примусу, викрадення, обману, шантажу, матеріальної чи іншої залежності потерпілого, його уразливого стану або підкупу третьої особи, яка контролює потерпілого, для отримання згоди на його експлуатацію. Особа, яка вчинила вищезгадані суспільно небезпечні діяння, карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років. Згідно примітки до цієї статті під експлуатацією людини, серед іншого, розуміються всі форми сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, примусову вагітність або примусове переривання вагітності, примусове одруження тощо. У примітці також надається визначення поняття "уразливий стан особи" (тобто це зумовлений фізичними чи психічними властивостями або зовнішніми обставинами стан особи, який позбавляє або обмежує її здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними, приймати за своєю волею самостійні рішення, чинити опір насильницьким чи іншим незаконним діям, збіг тяжких особистих, сімейних або інших обставин).

Domestic Case Law

Cправа № 243/9975/16-к (Case No. 243/9975/16-к) Верховний Суд (Supreme Court of Ukraine) (2019)

Sexual violence and rape

The defendant, a boy under the age of 18 (juvenile: 16-18 years), committed lewd acts against a girl under the age of 14 (minor). The first-instance court imposed a punishment of five years imprisonment (Part 2 of Article 156 of the Criminal Code of Ukraine - Criminal Code). However, the court of first instance released the defendant from serving a sentence and instead imposed a probationary period of two years (Articles 75, 104 of the Criminal Code). The Court of Appeal left the decision unchanged. The victim's representative demanded a review of the case due to the mildness of the punishment, failure to take into account the gravity of the crime, and aggravating circumstances. The Supreme Court noted that a person who has committed a crime must be given a punishment that is necessary and sufficient for his correction and prevention of new crimes (Articles 50, 65 of the Criminal Code). The sentence must be based on the principles of proportionality and individualization, the type and size of the punishment should correspond to the nature of the crime, its dangerousness, and the identity of the perpetrator. When choosing a coercive measure (enforcement), the mitigating circumstances (sincere remorse and the commission of the crime by a minor) and aggravating circumstances (not established during the trial) are essential considerations. An individual analysis of the situation showed a low risk of committing a repeated criminal offense. The Supreme Court found that the defendant presented a low risk for re-offending because the defendant was a child under 18 who, according to psychological analysis, was capable of re-education, moreover it was the first offense he committed, and he sincerely repented. Thus, the Supreme Court rejected the victim’s petition to increase the sentence. This case is important because it shows the principle of proportionality and efficiency of punishment, and emphasizes the importance of preventing unreasonably heavier punishment.

Особа, що не досягла 18 років, (неповнолітня: 16-18 років) вчинила розпусні дії щодо особи, яка не досягла 14 років (малолітньої особи). Суд першої інстанції призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років (ч.2 ст. 156 КК), але засудженого було звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки (ст. 75, 104 КК). Апеляційний суд залишив рішення без змін. Представник постраждалої особи вимагав перегляду справи через м’якість покарання, неврахування тяжкості злочину та обтяжуючих обставин. Верховний суд зазначив, що особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів (ст. 50, 65 КК ); виходячи із принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують (щире каяття та вчинення злочину неповнолітнім) та обтяжують (в ході судового розгляду не встановлено). Індивідуальний аналіз ситуації показав, що ризик вчинення повторного кримінального правопорушення низький, а тому перевиховання засудженого без ізоляції від суспільства цілком можливе, тому вимоги представника постраждалої особи не були задоволені. Ця справа є важливою, бо показує дію принципу пропорційності покарання злочину і недопущення необґрунтовано більш тяжкого покарання.

Cправа № 334/5052/17 (Case No.334/5052/17) кримінального суду у складі Верховного Суду (Criminal Court of Cassation within the Supreme Court of Ukraine) (2020)

Sexual violence and rape

The appellant attacked the victim in the park in an attempt to rape her, but he was noticed by other people and fled the scene of the crime before committing rape. The court of first instance sentenced the appellant to imprisonment for three years. However, the court discharged the appellant from imprisonment and instead put him on probation, with the imposition of certain duties. The appellate court overturned this decision and reinstituted the prison sentence of three years, cancelling the discharge from punishment on probation. The Supreme Court affirmed the appellate decision, finding that the court of first instance did not sufficiently consider the degree of public danger of the crime, or that the victim was disabled since childhood, which made her exceptionally vulnerable. Also, the first-instance court did not consider the fact that the appellant did not succeed in raping the victim only because of the intervention of other people who forced the appellant to flee the scene, not because he willingly abandoned the crime. This case is significant because it illustrated how Ukrainian courts should apply the sentencing factors for attempted crimes – (i) the gravity of the offense, (ii) the amount of progress made toward completing the crime, and (iii) the reasons the crime was incomplete – in sexual violence cases.

Скаржник напав на жертву в парку, намагаючись її зґвалтувати, але оскільки його помітили інші люди, він втік з місця злочину, перш ніж вчинити зґвалтування. Суд першої інстанції засудив заявника до трьох років позбавлення волі. Проте, суд звільнив скаржника від відбування покарання, натомість призначив йому випробувальний термін із покладенням певних обов’язків. Апеляційний суд скасував це рішення та поновив покарання у вигляді трьох років позбавлення волі, скасувавши звільнення від відбування покарання з випробуванням. Верховний Суд залишив без змін рішення апеляційного суду, встановивши, що суд першої інстанції недостатньо врахував ступінь суспільної небезпеки злочину та те, що потерпіла була інвалідом з дитинства, що робило її особливо вразливою. Крім того, суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що скаржнику не вдалося зґвалтувати жертву лише через втручання інших осіб, які змусили скаржника втекти з місця події, а не через те, що він добровільно відмовився від злочину. Ця справа є важливою, оскільки вона продемонструвала, які обставини мають враховувати українські суди при призначенні покарання за замах на злочин у справах, які стосуються сексуального насильства: (i) тяжкість правопорушення, (ii) ступінь досягнутого на шляху завершення злочину, і (iii) причини, через які злочин не був доведений до кінця злочину.

Cправа № 171/765/15-к (Case No. 171/765/15-к) Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (Criminal Cassation Court within the Supreme Court) (2019)

Sexual violence and rape

The two defendants were charged with raping the complainant. The court of first instance sentenced the first defendant to four years of imprisonment, but discharged him from punishment on probation. The court acquitted the second defendant due to lack of evidence. The prosecutor appealed, arguing that the prosecution had sufficiently proven the guilt of the acquitted defendant. The prosecutor argued that discharging the first man from punishment on probation did not correspond to the gravity of the crime. Thus, the prosecutor asked the Court of Appeal to re-evaluate the matter and sentence both men to imprisonment for a term of 10 years. The Court of Appeal left this sentence unchanged. However, the Supreme Court overturned the lower courts’ decisions and assigned new proceeding, due to the need to impose a more severe punishment in accordance with the law. The Supreme Court found that the Court of Appeal did not properly examine and evaluate the prosecutor’s arguments and evidence.

Двох підсудних було обвинувачено у зґвалтуванні скаржниці. Суд першої інстанції засудив першого обвинуваченого до чотирьох років позбавлення волі, але звільнив його від покарання з випробуванням. Другого обвинуваченого суд виправдав за браком доказів. Прокурор подав апеляційну скаргу, стверджуючи, що стороною обвинувачення надано достатньо доказів для доведення вини виправданого обвинуваченого. Прокурор стверджував, що звільнення першого обвинуваченого від покарання з випробуванням не відповідає тяжкості злочину. Таким чином, прокурор просив апеляційний суд переглянути справу та призначити обом чоловікам покарання у вигляді позбавлення волі на строк 10 років. Апеляційний суд залишив вирок суду першої інстанції без змін. Однак, Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і відправив справу на новий розгляд в суд апеляційної інстанції у зв’язку з необхідністю призначити більш суворе покарання відповідно до закону. На думку Верховного Суду, суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив і не оцінив доводи прокурора та докази.

Cправа № 135/1530/16-к (Case No.135/1530/16-к) кримінального суду у складі Верховного Суду (Criminal Court of Cassation within the Supreme Court of Ukraine) (2018)

Femicide, Sexual violence and rape

The appellant was convicted by the court of first instance for the murder and rape of one woman and the murder and attempted of rape of a second woman. Taking into account the fact that the man had previously been convicted of similar crimes, the first instance court sentenced him to life imprisonment. The appellate court left the judgment unchanged. The appellant’s attorney filed a cassation appeal to the Supreme Court, in which he asked the Court to revoke the sentence and close the criminal proceedings due to insufficient evidence. Specifically, the appellant argued that a third party staged the crime scene and placed his property there; sexual intercourse with the first woman was consensual; and the forensic medical examination confirmed that the appellant did not engage in sexual intercourse with another woman. The Supreme Court emphasized that the conclusions of the lower courts regarding the appellant’s guilt were based on their careful examination of the evidence (e.g., the appellant’s property near the corpses indicated that he was at the place of the crimes; forensic medical examinations found traces of a man's DNA on the bodies). Accordingly, the Supreme Court left the sentence of life imprisonment unchanged. This decision is important because it demonstrates that serving a prison sentence may not deter persons who commit sex crimes from re-offending after their release from custody.

Cкаржник був засуджений судом першої інстанції за вбивство та зґвалтування однієї жінки, а також вбивство та замах на зґвалтування іншої жінки. Враховуючи те, що чоловік раніше був судимий за аналогічні злочини, суд першої інстанції призначив йому покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Апеляційний суд залишив вирок без змін. Адвокат скаржника подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив суд скасувати вирок та закрити кримінальне провадження через недостатність доказів. Зокрема, скаржник стверджував, що третя сторона влаштувала інсценування злочину та розмістила там його майно; статевий акт з першою жінкою був за її згодою; і судово-медична експертиза підтвердила, що скаржник не вступав у статеві зносини з іншою жінкою. Верховний Суд підкреслив, що висновки судів попередніх інстанцій щодо винуватості скаржника ґрунтувалися на ретельному дослідженні доказів (наприклад, майно скаржника поблизу трупів вказувало на те, що він був на місці злочинів; судово-медичні експертизи виявили сліди ДНК чоловіка на тілах). Відповідно, Верховний Суд залишив без змін покарання у вигляді довічного ув'язнення. Це рішення є важливим, оскільки воно демонструє, що відбування покарання не може стримувати осіб, які вчинили сексуальні злочини, від повторного вчинення злочину після звільнення з-під варти.