Women and Justice: Keywords

Domestic Case Law

Cправа №187/1459/15к (Case No. 187/1459/15к) Петриківського районного суду Дніпропетровської області (Petrykivskyi District Court of Dnipropetrovsk Oblast) (2016)

Abortion and reproductive health rights

The complainant visited the gynecologist for an abortion. In the process, the doctor damaged the complainant’s uterus, bladder, and intestines. The complainant needed surgery to repair the damage and lost the ability to bear children. During the court hearing, the State’s forensic medical examiner found that the doctor did not violate medical protocols. The examiner also found that the doctor's actions did not cause the complainant’s organ damage, and that the accident occurred due to the peculiarities of the complainant’s body. The court of first instance found the doctor not guilty, taking into account the doctor's impressive professional qualifications. The prosecutor filed an appeal, but later refused to continue because of insufficient evidence of the doctor’s guilt. This case is important because it shows the difficulty in gathering evidence in criminal cases related to abortion and the protection of women's reproductive rights. One of the reasons for this is the lack of an independent forensic medical examination in Ukraine, as well as falsification of medical documentation.

Скаржниця звернулася до гінеколога для проведення аборту. При цьому лікар пошкодила скаржниці матку, сечовий міхур і кишечник. Скаржниця потребувала операції, щоб усунути пошкодження, і вона втратила здатність народжувати дітей. Під час судового засідання державна судово-медична експертиза встановила, що лікар не порушував медичних протоколів. Експерт також встановив, що дії лікаря не спричинили ушкодження органів скаржника, а нещасний випадок стався через особливості організму скаржника. Суд першої інстанції визнав лікаря невинним, враховуючи високу професійну кваліфікацію лікаря. Прокурор подав апеляцію, але пізніше відмовилася підтримувати обвинувачення через брак доказів провини лікаря. Цей випадок важливий, оскільки показує складність збору доказів у кримінальних справах щодо абортів та захисту репродуктивних прав жінок. Однією з причин цього є відсутність в Україні незалежної судово-медичної експертизи, а також фальсифікація медичної документації.

Cправа № 334/5052/17 (Case No.334/5052/17) кримінального суду у складі Верховного Суду (Criminal Court of Cassation within the Supreme Court of Ukraine) (2020)

Sexual violence and rape

The appellant attacked the victim in the park in an attempt to rape her, but he was noticed by other people and fled the scene of the crime before committing rape. The court of first instance sentenced the appellant to imprisonment for three years. However, the court discharged the appellant from imprisonment and instead put him on probation, with the imposition of certain duties. The appellate court overturned this decision and reinstituted the prison sentence of three years, cancelling the discharge from punishment on probation. The Supreme Court affirmed the appellate decision, finding that the court of first instance did not sufficiently consider the degree of public danger of the crime, or that the victim was disabled since childhood, which made her exceptionally vulnerable. Also, the first-instance court did not consider the fact that the appellant did not succeed in raping the victim only because of the intervention of other people who forced the appellant to flee the scene, not because he willingly abandoned the crime. This case is significant because it illustrated how Ukrainian courts should apply the sentencing factors for attempted crimes – (i) the gravity of the offense, (ii) the amount of progress made toward completing the crime, and (iii) the reasons the crime was incomplete – in sexual violence cases.

Скаржник напав на жертву в парку, намагаючись її зґвалтувати, але оскільки його помітили інші люди, він втік з місця злочину, перш ніж вчинити зґвалтування. Суд першої інстанції засудив заявника до трьох років позбавлення волі. Проте, суд звільнив скаржника від відбування покарання, натомість призначив йому випробувальний термін із покладенням певних обов’язків. Апеляційний суд скасував це рішення та поновив покарання у вигляді трьох років позбавлення волі, скасувавши звільнення від відбування покарання з випробуванням. Верховний Суд залишив без змін рішення апеляційного суду, встановивши, що суд першої інстанції недостатньо врахував ступінь суспільної небезпеки злочину та те, що потерпіла була інвалідом з дитинства, що робило її особливо вразливою. Крім того, суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що скаржнику не вдалося зґвалтувати жертву лише через втручання інших осіб, які змусили скаржника втекти з місця події, а не через те, що він добровільно відмовився від злочину. Ця справа є важливою, оскільки вона продемонструвала, які обставини мають враховувати українські суди при призначенні покарання за замах на злочин у справах, які стосуються сексуального насильства: (i) тяжкість правопорушення, (ii) ступінь досягнутого на шляху завершення злочину, і (iii) причини, через які злочин не був доведений до кінця злочину.

Cправа № 642/4714/16-к (Case No.642/4714/16-к) кримінального суду у складі Верховного Суду (Criminal Court of Cassation within the Supreme Court of Ukraine) (2018)

Gender-based violence in general, Sexual harassment, Trafficking in persons

The appellant was convicted of trafficking in human beings because he intentionally, for financial purposes, recruited financially vulnerable Ukrainian women for sex trafficking in Russia. The court of first instance sentenced him to five years of imprisonment with confiscation of property for an “accumulation of crimes” (in Ukraine, this term means commission of two or more crimes by one person stipulated by different Articles or different parts of one Article of the Special Part of this Code, where that person has not been convicted of any of these crimes). The Court of Appeal left this sentence unchanged. The appellant filed a cassation appeal with the Supreme Court, claiming that the appellant was not guilty, because there was no evidence that he recruited women. Instead, the appellant argued that there was a mutual agreement between himself and the women. The Supreme Court left the decisions of the previous courts unchanged, drawing attention to the fact that the courts' conclusions were based on the testimony of the victims and the witness, the protocol of secret investigative actions, and audio and video recordings of the appellant’s meetings with women.

Скаржник був засуджений за торгівлю людьми через те, що він умисно, маючи корисну мету, вербував незаможних українських жінок для торгівлі ними в сексуальних цілях у Росії. Суд першої інстанції призначив йому покарання у вигляді п’яти років позбавлення волі з конфіскацією майна за "сукупністю злочинів" (в Україні це поняття означає вчинення однією особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини Кримінального кодексу, якщо ця особа не була засуджена за жоден із цих злочинів). Апеляційний суд залишив цей вирок без змін. Скаржник подав касаційну скаргу до Верховного Суду, стверджуючи, що він невинний, оскільки немає доказів того, що він вербував жінок. Натомість, скаржник стверджував, що між ним і жінками існувала взаємна домовленість. Верховний Суд залишив рішення попередніх судів без змін, звернувши увагу на те, що висновки судів ґрунтуються на показаннях потерпілих і свідків, протоколах негласних слідчих дій, аудіо- та відеозаписах зустрічей скаржника із жінками.

Cправа №265/5853/17 (Case No.265/5853/17) кримінального суду у складі Верховного Суду (Criminal Court of Cassation within the Supreme Court of Ukraine) (2020)

Statutory rape or defilement

The appellant was convicted of debauchery for committing lewd acts against the victim, a girl under 14 years old. The first-instance court sentenced the defendant to five years of imprisonment and banned him for three years from continuing to volunteer at a children’s home. The appellate court left this decision unchanged. However, the Supreme Court changed the additional punishment, stating that courts may only impose such additional punishment if the commission of the crime was related to the perpetrator’s position or to engagement in certain activities. The Supreme Court found that, although the appellant provided volunteer assistance to the children's center, his volunteer activity was in no way related to the commission of a crime. This case is significant because the Supreme Court used a narrow definition of “related to” in finding that the defendant’s volunteer work with children unrelated to his sexual abuse of a child.

Скаржник був засуджений за вчинення розпусних дій щодо особи, дівчини віком до 14 років. Суд першої інстанції засудив обвинуваченого до п’яти років позбавлення волі та заборонив йому продовжувати волонтерську діяльність у дитячому будинку строком на 3 роки. Суд апеляційної інстанції залишив це рішення без змін. Проте, Верховний Суд змінив додаткове покарання, зазначивши, що суди можуть призначати таке додаткове покарання лише у тому випадку, якщо вчинення злочину було пов’язане зі службовим становищем винного або із заняттям певною діяльністю. Верховний Суд встановив, що хоча скаржник надавав волонтерську допомогу дитячому центру, його волонтерська діяльність жодним чином не пов’язана зі вчиненням злочину. Ця справа є важливою, оскільки Верховний суд використав вузьке визначення "пов’язаного з", коли встановив, що волонтерська робота обвинуваченого з дітьми не має відношення до сексуального насильства над дитиною.

Cправа № 171/765/15-к (Case No. 171/765/15-к) Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (Criminal Cassation Court within the Supreme Court) (2019)

Sexual violence and rape

The two defendants were charged with raping the complainant. The court of first instance sentenced the first defendant to four years of imprisonment, but discharged him from punishment on probation. The court acquitted the second defendant due to lack of evidence. The prosecutor appealed, arguing that the prosecution had sufficiently proven the guilt of the acquitted defendant. The prosecutor argued that discharging the first man from punishment on probation did not correspond to the gravity of the crime. Thus, the prosecutor asked the Court of Appeal to re-evaluate the matter and sentence both men to imprisonment for a term of 10 years. The Court of Appeal left this sentence unchanged. However, the Supreme Court overturned the lower courts’ decisions and assigned new proceeding, due to the need to impose a more severe punishment in accordance with the law. The Supreme Court found that the Court of Appeal did not properly examine and evaluate the prosecutor’s arguments and evidence.

Двох підсудних було обвинувачено у зґвалтуванні скаржниці. Суд першої інстанції засудив першого обвинуваченого до чотирьох років позбавлення волі, але звільнив його від покарання з випробуванням. Другого обвинуваченого суд виправдав за браком доказів. Прокурор подав апеляційну скаргу, стверджуючи, що стороною обвинувачення надано достатньо доказів для доведення вини виправданого обвинуваченого. Прокурор стверджував, що звільнення першого обвинуваченого від покарання з випробуванням не відповідає тяжкості злочину. Таким чином, прокурор просив апеляційний суд переглянути справу та призначити обом чоловікам покарання у вигляді позбавлення волі на строк 10 років. Апеляційний суд залишив вирок суду першої інстанції без змін. Однак, Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і відправив справу на новий розгляд в суд апеляційної інстанції у зв’язку з необхідністю призначити більш суворе покарання відповідно до закону. На думку Верховного Суду, суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив і не оцінив доводи прокурора та докази.

Cправа № 482/297/21 (Case No. 482/297/21) Миколаївського апеляційного суду (Mykolaiv Court of Appeal) (2021)

Acid violence, Domestic and intimate partner violence, Femicide

For years, the appellant lived with his civil wife in the same apartment (in Ukraine, the term 'civil marriage' means cohabitation of a man and a woman without official marriage registration). While intoxicated one evening, he began to accuse his wife of cheating on him with other men and degrading his honor and dignity as a man. After a verbal conflict, the man, decided to kill his wife. In order to cause the most severe physical pain, he purposefully poured sulfuric acid from a bottle on his wife and verbally wished for her death, causing serious chemical burns. In addition, the acid fell on her minor son, which burned him. The court of first instance sentenced the man to eight years imprisonment for attempted murder, as well as causing bodily injury to the wife and her son. Also, the court imposed the obligation on the appellant to pay for the costs of their treatment. The appellant filed an appeal, arguing that the first-instance court wrongly characterized his actions because he did not want to kill his wife, but only cause her bodily injury. The Court of Appeal left the sentence unchanged, citing the following facts: when the appellant poured acid on the victim, he expressed his desire for her death; he poured the acid on her head and face, which are vital organs; and, according to the conclusion of the experts, the man poured most of the acid in the bottle on the victim.

Скаржник роками проживав зі своєю цивільною дружиною в одній квартирі (в Україні термін "цивільний шлюб" означає спільне проживання чоловіка та жінки без офіційної реєстрації шлюбу). Одного вечора, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, він почав звинувачувати свою дружину в тому, що вона зраджує йому з іншими чоловіками та принижує його честь і гідність як чоловіка. Після словесної сварки чоловік вирішив убити свою дружину. З метою заподіяння сильного фізичного болю, він цілеспрямовано облив дружину сірчаною кислотою з пляшки та на словах побажав їй смерті, спричинивши серйозні хімічні опіки. Крім того, кислота потрапила на її неповнолітнього сина, від чого він отримав опіки. Суд першої інстанції засудив чоловіка до восьми років позбавлення волі за замах на вбивство, а також заподіяння тілесних ушкоджень дружині та її сину. Також суд поклав на скаржника обов'язок оплатити витрати на їх лікування. Скаржник подав апеляцію, вважаючи, що суд першої інстанції неправильно кваліфікував його дії, оскільки він не хотів вбити свою дружину, а лише заподіяти їй тілесні ушкодження. Апеляційний суд залишив вирок без змін, посилаючись на такі факти: коли скаржник облив потерпілу кислотою, він висловив бажання, аби вона померла; він вилив кислоту на її голову та обличчя, які є життєво важливими органами; та, відповідно до висновку експертів, чоловік вилив на потерпілу більшу частину кислоти із пляшки.

Cправа № 135/1530/16-к (Case No.135/1530/16-к) кримінального суду у складі Верховного Суду (Criminal Court of Cassation within the Supreme Court of Ukraine) (2018)

Femicide, Sexual violence and rape

The appellant was convicted by the court of first instance for the murder and rape of one woman and the murder and attempted of rape of a second woman. Taking into account the fact that the man had previously been convicted of similar crimes, the first instance court sentenced him to life imprisonment. The appellate court left the judgment unchanged. The appellant’s attorney filed a cassation appeal to the Supreme Court, in which he asked the Court to revoke the sentence and close the criminal proceedings due to insufficient evidence. Specifically, the appellant argued that a third party staged the crime scene and placed his property there; sexual intercourse with the first woman was consensual; and the forensic medical examination confirmed that the appellant did not engage in sexual intercourse with another woman. The Supreme Court emphasized that the conclusions of the lower courts regarding the appellant’s guilt were based on their careful examination of the evidence (e.g., the appellant’s property near the corpses indicated that he was at the place of the crimes; forensic medical examinations found traces of a man's DNA on the bodies). Accordingly, the Supreme Court left the sentence of life imprisonment unchanged. This decision is important because it demonstrates that serving a prison sentence may not deter persons who commit sex crimes from re-offending after their release from custody.

Cкаржник був засуджений судом першої інстанції за вбивство та зґвалтування однієї жінки, а також вбивство та замах на зґвалтування іншої жінки. Враховуючи те, що чоловік раніше був судимий за аналогічні злочини, суд першої інстанції призначив йому покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Апеляційний суд залишив вирок без змін. Адвокат скаржника подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив суд скасувати вирок та закрити кримінальне провадження через недостатність доказів. Зокрема, скаржник стверджував, що третя сторона влаштувала інсценування злочину та розмістила там його майно; статевий акт з першою жінкою був за її згодою; і судово-медична експертиза підтвердила, що скаржник не вступав у статеві зносини з іншою жінкою. Верховний Суд підкреслив, що висновки судів попередніх інстанцій щодо винуватості скаржника ґрунтувалися на ретельному дослідженні доказів (наприклад, майно скаржника поблизу трупів вказувало на те, що він був на місці злочинів; судово-медичні експертизи виявили сліди ДНК чоловіка на тілах). Відповідно, Верховний Суд залишив без змін покарання у вигляді довічного ув'язнення. Це рішення є важливим, оскільки воно демонструє, що відбування покарання не може стримувати осіб, які вчинили сексуальні злочини, від повторного вчинення злочину після звільнення з-під варти.

Cправа №685/656/21 (Case No. 685/656/21) Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (Criminal Cassation Court within the Supreme Court of Ukraine) (2022)

Domestic and intimate partner violence

The appellant was convicted of committing systematic physical and psychological violence against his ex-wife. The eyewitnesses to their fights were minor children. Despite the seriousness of the alleged crime, the first-instance court sentenced the appellant to a three-year restriction of liberty, which means holding a person in an open penal institution (“correctional center”) without isolation from society but under supervision and with compulsory engagement in socially useful paid work under a fixed-term labour contract for a term of one to five years. All convicts have the right to wear civilian clothes, have portable personal computers, money, mobile phones. Convicts may be allowed short trips outside the correctional center in the circumstances provided for by law, for example if they need to visit a medical institution. However, the court also discharged him from punishment on probation, meaning that the appellant did not serve the sentence of restriction of liberty, but he had to fulfill other court-imposed obligations during the probationary period. The Court of Appeal overturned the lower court and sentenced the appellant to five months of arrest, which means detention for one to six months with unpaid work on improvements or services to the detention facility. The appellant filed the cassation appeal to the Supreme Court, arguing that the punishment of arrest was not fair. The Supreme Court left the judgment of the Court of Appeal unchanged, noting that the courts should design domestic violence sentences to correct the convicted person and prevent them from committing new crimes. However, the first-instance court did not provide any reasons explaining how correcting the appellant would be possible without a custodial sentence, nor how to take into account that the defendant’s repeated acts of domestic violence. This case is important because it demonstrates how Ukrainian courts can impose minimal punishment for domestic violence, which sends the message that it is not a serious violent crime.

Скаржник був засуджений за вчинення систематичного фізичного та психологічного насильства щодо своєї колишньої дружини. Очевидцями їх конфліктів були неповнолітні діти. Незважаючи на тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачувався чоловік, суд першої інстанції засудив скаржника до трьох років обмеження волі, що полягає у триманні особи в кримінально-виконавчій установі відкритого типу ("виправному центрі") без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором на строк від одного до п'яти років. Усі засуджені мають право носити цивільний одяг, мати портативні персональні комп’ютери, гроші, мобільні телефони. Засудженим можуть бути дозволені короткострокові виїзди за межі виправного центру у випадках, передбачених законом, наприклад, у разі необхідності відвідування лікувального закладу. Однак, суд також звільнив його від покарання з випробуванням, тобто скаржник не відбував покарання у вигляді обмеження волі, але він повинен був виконувати інші покладені судом обов'язки протягом іспитового терміну. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та засудив скаржника до п’яти місяців арешту, що полягає у триманні особи під вартою від одного до шести місяців із залученням до виконання неоплачуваної роботи з благоустрою арештних домів або поліпшення житлово-побутових умов засуджених. Скаржник подав касаційну скаргу до Верховного Суду, вважаючи несправедливим покарання у вигляді арешту. Верховний Суд залишив рішення апеляційного суду без змін, зазначивши, що суди мають призначати вироки за домашнє насильство, аби виправити засуджених і попередити вчинення ними нових злочинів. Однак суд першої інстанції не навів жодних мотивів, які б пояснювали, яким чином можливе виправлення скаржника без призначення покарання, що пов’язане із позбавленням волі, а також не врахував те, що обвинувачений неодноразово вчиняв насильство в сім’ї. Цей випадок важливий, оскільки він демонструє, як українські суди можуть призначають мінімальне покарання за домашнє насильство, що дає зрозуміти, що це не є серйозний насильницький злочин.