Women and Justice: Keywords

Domestic Case Law

Cправа №310/6618/17 (Case No. 310/6618/17) цивільного суду у складі Верховного Суду (Civil Cassation Court within the Supreme Court of Ukraine) (2021)


Divorce and dissolution of marriage, Property and inheritance rights

The plaintiff sued his ex-wife, the appellant, and requested recognition that a piece of real estate was his private property. The plaintiff noted that he and his wife were in a registered marriage for a certain period. The plaintiff made money as an individual entrepreneur (in Ukraine, this term means an individual that owns his or her business and possesses all the profit). While running his business, he acquired real estate and registered title. The plaintiff invested his own money in this property. The appellant believed that due to the fact that the plaintiff acquired the property during their marriage, the real estate was the joint property of the spouses and should be split between them. Rejecting the appellant’s arguments, the court of first instance concluded that, as the plaintiff acquired the disputed property using his own money, the property belonged only to him, as she did not prove that the property was acquired as a result of their joint work or that her funds were invested in its acquisition. The Court of Appeal left this decision unchanged. The Supreme Court slightly changed the motivational part of the decisions of the first-instance court, as well as Court of Appeal, accepting that the property of the individual entrepreneur can be joint property of the spouses, provided that it was either bought by the spouses together, or invested in by both spouses. Considering that the appellant did not prove that the property was acquired during their marriage, nor that they both invested in the property, the Court held that it belonged only to the plaintiff.

Позивач подав до суду на свою колишню дружину (скаржницю) та просив визнати, що нерухоме майно є його приватною власністю. Позивач зазначив, що певний період вони з дружиною перебували в зареєстрованому шлюбі. Позивач заробляв гроші як фізична особа-підприємець (в Україні під цим терміном розуміється фізична особа, яка є власником свого бізнесу та володіє всім прибутком). Під час ведення бізнесу він придбав нерухомість і зареєстрував право власності на неї. Позивач інвестував свої власні кошти в це нерухоме майно. Скаржниця вважала, що у зв'язку з тим, що Позивач набув майно під час шлюбу, нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає розподілу між ними. Суд першої інстанції відхилив доводи скаржниці та дійшов висновку, що, оскільки позивач придбав спірне майно за власні кошти, це майно належить лише йому, оскільки вона не довела, що це майно було набуте в результаті їх спільної праці або, що її кошти були вкладені в його придбання. Апеляційний суд залишив це рішення без змін. Верховний Суд дещо змінив мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, а також апеляційного суду, вказавши, що майно фізичної особи-підприємця може бути спільною сумісною власністю подружжя за умови, що воно було придбано обома подружжя або в нього було інвестовано кошти обох подружжя. Зважаючи на те, що скаржниця не довела ні того, що це майно було придбано під час їхнього шлюбу, ні того, що вони обидва інвестували у це майно, Суд постановив, що воно належало лише позивачу.



司法院大法官會議第410號解釋 (J.Y. Interpretation No.410) Supreme Court of Taiwan (1996)


Gender discrimination, Property and inheritance rights

A Supreme Court precedent from 1966 held that property obtained by a wife during the continuance of a marriage, but which cannot be proved separate property or contributed property, belongs to the husband. The amendment of the Civil Code in 1985 under the authority of Article 7 of the Constitution emphasizes gender equity and invalidates this Supreme Court precedent.

最高法院1966年的一個判例認為,妻子在婚姻存續期間獲得的財產,如果不能證明該財產是與原有財產分離的或妻子對其有貢獻,則該財產屬於丈夫。依憲法第7條規定,1985年修正後的民法強調性別平等,並不再援用最高法院此一判例。



Cour d'appel de Rennes CT0011, 9 mai 2006, No. 634 Cour d'appel de Rennes (2006)


Divorce and dissolution of marriage, Domestic and intimate partner violence

The family court awarded the marital home to Appellant's wife under Section 220-1 of the Civil Code, which provides that where one spouse threatens or perpetrates violence, the judge may rule that the couple should live apart, allocating the marital dwelling to the spouse who was not the perpetrator of the violence. Appellant appealed on the grounds that he had limited income, that the dwelling was his childhood home, that his wife had left voluntarily, and that she, a native of Algeria, had only married him for a French residence permit. The Court of Appeals found that there was ample evidence, such as medical reports, proving that the husband had committed violent acts against his wife on multiple occasions, that the wife had left the marital home because of such violence, and that there was no evidence that she had tried to terminate the marriage upon receipt of her residence permit. Furthermore, the Court stated that temporary housing in a women's shelter run by SOS Femmes was not tantamount to the wife's finding other lodging. The Court of Appeals therefore rejected the appeal and upheld the family court's decision to award the marital home to Appellant's wife.

La cour de famille a accordé la maison conjugale à la femme de l’appelant en vertu de l’article 220-1 de la code civile, qui prévoit que lorsqu’un époux ou une épouse menace ou nuit de façon violente, un juge peut decider que le couple devrait vivre à part et peut accorder la maison conjugale à l’époux ou épouse victime. L’époux a fait appel pour les raisons suivantes: son revenu était limité, la domicile était sa maison d’enfance, et les allégations que sa femme lui a quitté volontairement et que sa femme (originaire d’Algérie) lui a marié pour un permis de residence Française. La cour a trouvé qu’il exisait suffisament de preuve, comme des rapports de medecin, montrant que l’époux a commis des actes de violence contre sa femme plusieurs fois, que la femme a quitté la maison conjugale à cause de ces actes violentes, et qu’il n’y existait aucun preuve qu’elle a essayé de terminer le marriage suivant la reception de son permis de residence. De plus, le cour a déclaré que le fait que l’épouse s’est logée dans un abri géré par SOS Femmes n’était pas l’équivalent de trouver un logement autre que la maison conjugale. La cour a donc rejeté l’appel et a affirmé la decision de la cour de famille.