1. LII
  2. The Women & Justice Collection

Women and Justice: Search

Кодекс законів про працю України № 322-VIII 1971, статті 179, 183: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами, відпустка по догляду за дитиною, перерва для годування (Labor Code, arts. 179, 183: maternity leave, childcare leave, breastfeeding breaks) Europe, Ukraine - Legislation - (1971)

Employment discrimination

Article 179 of the Code of Labor Laws establishes that women shall be granted a paid maternity leave for 70 calendar days before childbirth and for 56 calendar days after childbirth, counting from the day of childbirth. A positive step in gender policy is the adoption of the Law of Ukraine 'On Amendments to Certain Legislative Acts Concerning Ensuring Equal Opportunities for Mothers and Fathers to Care for a Child'. Thus, this Law added the following rules to Article 179: (i) at the woman's or man’s request, they shall be granted childcare leave before the child reaches the age of three, with the payment of benefits during these periods in accordance with the law; (ii) enterprises, institutions, and organizations can, at their own expense, provide one of parents with partially paid leave and unpaid childcare leave for a longer period; (iii) if a child needs home care, a woman or a man shall be granted unpaid leave for the duration specified in the medical recommendation, but not longer than when the child reaches the age of six. Before these amendments, the child's father could receive such a leave on the basis of an official document, for example, which confirmed that the child's mother started work before the end of her leave, and maternity benefits ended. This was also facilitated by stereotypes that childcare is a "female" role and duty. Now parents have the right to choose which parent will take leave, and which parent will work. Article 183 guarantees the right of a woman who has a child under the age of 18 months to additional breaks for breastfeeding, in addition to the general rest and lunch break. Breastfeeding breaks shall be included in working hours and paid the average salary.

Стаття 179 Кодексу законів про працю встановлює, що жінкам надається оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 календарних днів після пологів, починаючи з дня пологів. Позитивним кроком у ґендерній політиці є прийняття Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення рівних можливостей матері та батька щодо догляду за дитиною". Так, цим Законом статтю 179 доповнено наступними нормами: (I) за бажанням жінки або чоловіка їм надається відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою допомоги протягом цих періодів відповідно до закону; (II) підприємства, установи та організації можуть за власний рахунок надавати одному з батьків частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати по догляду за дитиною на більший строк; (III) якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці або чоловіку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, зазначеною в медичному висновку, але не довше досягнення дитиною шестирічного віку. До цих змін батько дитини міг отримати таку відпустку на підставі офіційного документа, наприклад, який підтверджував, що мати дитини вийшла на роботу до закінчення відпустки, а виплата допомоги по вагітності та пологах припинилася. Цьому також сприяли стереотипи про те, що догляд за дитиною – це "жіноча" роль і обов'язок. Тепер батьки мають право вибирати, хто з батьків піде у відпустку, а хто працюватиме. Стаття 183 гарантує право жінці, яка має дитину віком до 18 місяців, на додаткові перерви для годування, крім загальної перерви для відпочинку харчування. Перерва для годування включається в робочий час і оплачуються за середнім заробітком.

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/en/322-08

Кодекс законів про працю № 322-VIII 1971, статті 178: переведення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, на легшу роботу (Labor Code, art. 178: work transfer rules for pregnant women, women with young children) Europe, Ukraine - Legislation - (1971)

Employment discrimination, Gender discrimination

Article 178 of the Labor Code provides for the right of pregnant women and women with children under the age of three to request that their employer reduce the woman’s production and service rates, or transfer her to easier work in order to avoid dangerous conditions while maintaining her pay from her original position. At the same time, the woman must provide her employer with an appropriate medical documentation confirming the pregnancy and the impossibility of performing the original work. While the employer is making the decision about whether to provide the pregnant woman with another job, she must be released from work and all work days missed during that time must be paid. Women who have children under the age of three who can no longer perform their previous job also have the right to request that they be transferred to another job before the child reaches the age of three and preserve their earnings from their previous work.

Стаття 178 Кодексу законів про працю України встановлює, що вагітна жінка та жінка, яка має дітей віком до трьох років, має право вимагати від роботодавця зниження норм виробітку та обслуговування або переведення її на легшу роботу з метою уникнення шкідливих умов із збереженням оплати праці, яку вона мала на попередній посаді. При цьому, жінка повинна надати своєму роботодавцю відповідну медичну документацію, що підтверджує вагітність і неможливість виконувати первинну роботу. Поки роботодавець приймає рішення про надання вагітній жінці іншої роботи, її необхідно звільнити від роботи та оплатити всі пропущені за цей час робочі дні. Жінки, які мають дітей віком до трьох років, які не можуть виконувати попередню роботу, також мають право вимагати переведення їх на іншу роботу до досягнення дитиною трирічного віку із збереженням заробітку за попередньою роботою.

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/en/322-08

Кодекс законів про працю України № 322-VIII 1971, статті 63, 176-177: заборона надурочних робіт для жінок, а також пільги вагітним і жінкам, які мають дітей (Labor Code, arts. 63, 176-177: overtime work rules for pregnant women, women with young children) Europe, Ukraine - Legislation - (1971)

Abortion and reproductive health rights, Employment discrimination, Gender discrimination

Article 63 of the Code of Labor Laws prohibits overtime work for pregnant women and women with children under the age of three. This rule is meant to protect women, but at the same time it makes them vulnerable to discrimination. The direct application of this rule violates women's right to freely choose their work, restricts women's access to jobs for which additional payment is provided (for example, under the hourly payment system, overtime work is paid at doubled hourly rate), and can also inhibit women’s career and professional growth. In addition, such a prohibition leads to the unofficial, unsanctioned employment of women in such types of work, which leads to women lacking legal protection and adequate wages. Articles 176-177 determine that women are not allowed to work on nights or weekends. These articles also prohibit employers from sending pregnant women and women with children under three on business trips. Women with children aged three to fourteen, or children with disabilities cannot work overtime, and they cannot be sent on business trips without their consent. These rules also apply to men with children, but only if they are raising them without a mother permanently or long-term (for example, the mother is receiving long-term medical care). This approach discriminates against both men and women, and further reinforces stereotypes that child care is exclusively a woman's duty. For violations of these prohibitions, the Code of Labor Laws provides for fining the employer the amount of the minimum wage for each such violation (currently 6,700 hryvnias).

Статтею 63 Кодексу законів про працю забороняється надурочна робота вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років. Це правило покликане захистити жінок, але водночас воно робить їх уразливими до дискримінації. Пряме застосування цієї норми порушує право жінок на вільний вибір роботи, обмежує доступ жінок до робіт, за які передбачена додаткова оплата праці (наприклад, за погодинної системи оплати праці понаднормова праця оплачується у подвійному розмірі годинної ставки), а також може перешкоджати. кар'єрному і професійному росту жінки. Крім того, така заборона призводить до неофіційного незаконного працевлаштування жінок на такі види робіт, що призводить до того, що жінки не мають правового захисту та належної оплати праці. Статті 176-177 визначають, що жінки не можуть працювати у нічний час та у вихідні дні. Ці статті також забороняють роботодавцям направляти у відрядження вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років. Жінки, які мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, не можуть працювати понаднормово, а також направлятися у відрядження без їх згоди. Ці правила поширюються і на чоловіків, які мають дітей, але тільки в тому випадку, якщо вони виховують їх постійно або тривалий час без матері (наприклад, мати перебуває на тривалому лікуванні). Такий підхід дискримінує як чоловіків, так і жінок і ще більше зміцнює стереотипи про те, що догляд за дітьми є виключно жіночим обов’язком. За порушення цих заборон Кодексом законів про працю передбачено накладення штрафу на роботодавця в розмірі мінімальної заробітної плати за кожне таке порушення (зараз це 6700 гривень).

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/en/322-08

Кодекс законів про працю України № 322-VIII 1971, статті 56, 60(1)-60(2): неповний робочий день та дистанційна робота жінок (Labor Code, arts. 56, 60(1)-60(2): part-time and remote work for women) Europe, Ukraine - Legislation - (1971)

Abortion and reproductive health rights, Employment discrimination, Gender discrimination

Article 56 of the Labor Code stipulates the employer's obligation to set part-time working hours for certain categories of employees, including (i) pregnant women; (ii) women with children under the age of 14 and/or a child with a disability; (iii) women caring for a sick family member. The scope of their labor rights is not limited; such women still have the right to a full-time vacation and social benefits. For part-time work days, a person is paid in proportion to the time worked. Article 60-1 provides for the right of pregnant women and women with children to choose to work from home. At the same time, a woman can work from home only if: (i) it is possible, taking into account the nature of the work they performed and (ii) employer has the appropriate resources and means to do so.

Стаття 56 Кодексу законів про працю України передбачає обов’язок роботодавця встановлювати неповний робочий час для окремих категорій працівників, у тому числі (I) для вагітних жінок; (II) жінок, які мають дітей віком до 14 років та/або дитину з інвалідністю; (III) жінок, які доглядають за хворим членом сім'ї. Обсяг їх трудових прав не обмежений; такі жінки зберігають право на повну відпустку та соціальні виплати. За неповний робочий день робота особа оплачується пропорційно відпрацьованому часу. Стаття 601 передбачає право вагітних жінок і жінок, які мають дітей, вибирати роботу вдома. Водночас жінка може працювати вдома, лише якщо: (I) це можливо з урахуванням характеру виконуваної роботи та (II) роботодавець має для цього відповідні ресурси та засоби.

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/en/322-08

Цивільний кодекс України № 435-IV 2003, статті 1258-1259, 1261-1265: принципи спадкування за законом (Civil Code, arts. 1258-1259, 1261-1265: principles of inheritance by law) Europe, Ukraine - Legislation - (2003)

Property and inheritance rights

Article 1258 of the Civil Code of Ukraine defines the rules of intestate inheritance, or inheritance without a will. If a person did not write a will, or made a will and canceled it before their death, then inheritance proceeds in accordance with the legislation. The grounds for inheritance according to law can be family relationships, adoption, or dependence on the testator for at least five years before his death. For example, children of the testator, including those who were born after his death, parents of the deceased person, and the surviving spouse have the right to inherit as heirs of the first line. Each of five lines of heirs (defined in Articles 1261-1265) receives the right to inherit in the order set in legislation. Only the types of heirs enumerated in legislation are eligible for inheritance rights at law. However, the order in which the heirs receive the right to inherit according to the law can be changed by a notarized agreement of the interested heirs. It is important to note that persons who lived with the testator as a family for at least five years before their death have the right to inherit as heirs of the fourth line. This means that, while the legally registered wife of a man who died intestate will inherit as an heir of the first line, a woman who lived in a civil (unregistered) marriage with a man who died intestate can only inherit as a heir of the fourth line. Accordingly, the probability that a woman in a civil marriage will inherit property after the death of her civil husband is rather low because there are likely to be higher-line heirs who will inherit before her. Moreover, a woman who lived in a civil marriage with the deceased must prove in court that they lived together as family and were not in any other marriage. Appropriate evidence of living as family without marriage registration are, for example: (i) birth certificates of children; (ii) photos, letters, or documents demonstrating that they operated a joint farm, etc.

Стаття 1258 ЦК України визначає правила спадкування без заповіту. Якщо особа не склала заповіту або склала заповіт і скасувала його перед смертю, то спадкування відбувається відповідно до законодавства. Підставою для спадкування за законом можуть бути родинні зв'язки, усиновлення або перебування на утриманні спадкодавця не менше п'яти років до його смерті. Наприклад, право на спадкування як спадкоємці першої черги, мають діти спадкодавця, у тому числі ті, що народилися після його смерті, батьки померлого та той з подружжя, який пережив. Кожна з п'яти черг спадкоємців (визначених статтями 1261-1265) отримує право на спадкування в порядку, встановленому законодавством. Право на спадкування за законом мають лише види спадкоємців, перелічені в законодавстві. Але черговість виникнення спадкоємцями права на спадкування за законом може бути змінена нотаріально посвідченою угодою заінтересованих спадкоємців. Важливо зазначити, що право на спадкування як спадкоємці четвертої черги мають особи, які проживали зі спадкодавцем сім’єю не менше п’яти років до його смерті. Це означає, що, якщо жінка, перебувала в офіційно зареєстрованому шлюбі із чоловіком, який помер без заповіту, то вона спадкує як спадкоємець першої черги, а жінка, яка проживала в цивільному (незареєстрованому) шлюбі з чоловіком, який помер без заповіту, може успадкувати лише як спадкоємець четвертої черги. Відповідно ймовірність того, що жінка, яка перебуває у цивільному шлюбі, успадкує майно після смерті цивільного чоловіка, є досить низькою, оскільки, ймовірно, будуть спадкоємці попередніх черг, які успадкують раніше неї. Крім того, жінка, яка проживала з померлим у цивільному шлюбі, повинна довести в суді, що вони проживали разом сім'єю і не перебували в іншому шлюбі. Відповідними доказами проживання сім'єю без реєстрації шлюбу є, наприклад: (I) свідоцтва про народження дітей; (II) фотографії, листи або документи, які підтверджують, що вони керували спільним господарством тощо.

https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/435-15

Цивільний кодекс України № 435-IV 2003, статті 1243: заповіт подружжя (Civil Code, art. 1243: spouses' joint will) Europe, Ukraine - Legislation - (2003)

Property and inheritance rights

This article established the right of married couples to create a joint will to manage the inheritance of property that the spouses own together. Under a joint will, the deceased spouse’s share of the spouses’ joint property passes to the surviving spouse. No one else can inherit property included in a joint will until after the death of the second spouse. For example, if the spouses made a joint will in which they bequeathed their property to their children in equal shares, the children will be able to receive the inheritance (only after death of both spouses). Each of the spouses has the right to refuse to create or retract such a will. Only a man and a woman who are officially in registered marriage may create a joint will. Cohabitation of a woman and a man without marriage is insufficient to make a joint will. In addition, a joint will can only govern property owned jointly by the spouses (for example, a house purchased during marriage).

Цією статтею встановлено право подружжя на створення спільного заповіту щодо майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя. За спільним заповітом частка померлого у спільному майні подружжя переходить до того з подружжя, який його пережив. Ніхто інший не може успадкувати майно, включене у спільний заповіт (лише після смерті другого з подружжя). Наприклад, якщо подружжя склало спільний заповіт, в якому заповідало своє майно дітям у рівних частках, то діти зможуть отримати спадщину лише після смерті обох з подружжя. Кожен із подружжя має право відмовитися від складання або скасувати такий заповіт. Скласти спільний заповіт можуть тільки чоловік і жінка, які перебувають в офіційно зареєстрованому шлюбі. Для складання спільного заповіту недостатньо спільного проживання жінки та чоловіка без шлюбу. Крім того, спільний заповіт може складатись лише щодо майна, яке є спільною власністю подружжя (наприклад, будинок, придбаний під час шлюбу).

https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/435-15

Цивільний кодекс України № 435-IV 2003, статті 1241: право непрацездатної вдови на обов'язкову частку у спадщині (Civil Code, Art. 1241: incapacitated widow's right to share of inheritance) Europe, Ukraine - Legislation - (2003)

Property and inheritance rights

Article 1241 of the Civil Code of Ukraine provides for a special type of inheritance regardless of the content of the will. This article establishes the rule that a certain category of heirs, including incapacitated widows, will inherit half of the share (“compulsory share”) that would belong to them pursuant to inheritance by law. An “incapacitated citizen” is, for example, a person who has reached the age at which they have the right to a pension, a person with a disability, etc. This rule is meant to protect the testator’s closest relatives. The court may reduce size of a compulsory share, depending on the relationship between the heirs and the testator, as well as other significant circumstances (for example, the heir’s property status). According to the law, it is not possible to deprive the heir of the right to a compulsory share in the inheritance.

Статтею 1241 ЦК України передбачає особливий вид спадкування незалежно від змісту заповіту. Ця стаття встановлює правило, згідно з яким певна категорія спадкоємців, у тому числі непрацездатні вдови, успадковує половину частки ("обов’язкової частки"), яка належала б їм в порядку спадкування за законом. "Непрацездатним громадянином" є, наприклад, особа, яка досягла віку, з якого вона має право на пенсію; особа з інвалідністю тощо. Ця норма покликана захистити найближчих родичів спадкодавця. Суд може зменшити розмір обов’язкової частки залежно від відносин між спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, що мають істотне значення (наприклад, майнового стану спадкоємця). Відповідно до закону, позбавити спадкоємця права на обов'язкову частку у спадщині не можна.

https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/435-15

Цивільний процесуальний кодекс України № 1618-IV 2004, статті 350(5) - 350(7): розгляд справи про видачу обмежувального припису (Civil Procedure Code, arts. 350(5)-350(7): consideration of a restraining order extension) Europe, Ukraine - Legislation - (2004)

Domestic and intimate partner violence, Stalking

Article 3505 of the Civil Procedure Code of Ukraine stipulates that the applicant and the interested persons should participate in the court’s decision to grant a restraining order. If the applicant is subjected to threats of the further discrimination or violence, the case may be considered without the applicant’s participation. If a duly notified an offender does not appear, their absence shall not interfere with the decision to issue a restraining order. The decision to issue a restraining order must be considered not later than 72 hours after receiving the application and assignment of the case to the court in order to protect the interests of the victim. During the hearing, the applicant should prove the facts that the offender committed one of the types of violence under Article 1 of the Law of Ukraine 'On Prevention and Combating Domestic Violence' (for example, economic or psychological violence). If the court grants the application for a restraining order, the judgment shall be immediately enforced, which may not be suspended during any subsequent appeal. A restraining order is issued for a period of one to six months with the possibility of its extension. A settlement agreement between the victim and the offender is not allowed in such cases. Intentional failure to comply with the restraining order, or intended evasion of the offender treatment program, shall be punishable by arrest for a term of up to six months or restriction of liberty for up to two years (i.e., non-compliance with a court decision entails criminal liability).

Статтею 3505 Цивільного процесуального кодексу України передбачено участь заявника та заінтересованих осіб в ухваленні судом рішення про видачу обмежувального припису. Якщо заявнику погрожують подальшою дискримінацією чи насильством, справа може бути розглянута без участі заявника. Неявка належним чином повідомленого правопорушника не перешкоджає прийняттю рішення про видачу обмежувального припису. Рішення при видачу обмежувального припису має бути прийнято не пізніше 72 годин з моменту надходження заяви та направлення справи до суду з метою захисту інтересів потерпілого. Під час розгляду справи заявник повинен довести факти вчинення правопорушником одного з видів насильства, передбаченого статтею 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" (наприклад, економічне чи психологічне). Якщо суд задовольняє заяву про видачу обмежувального припису, рішення підлягає негайному виконанню, яке не може бути призупинено під час подальшого оскарження. Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців з можливістю його продовження. Мирова угода між потерпілим і правопорушником у таких випадках не допускається. Умисне невиконання запобіжного заходу або умисне ухилення від програми лікування порушника караються арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років (тобто невиконання рішення суду тягне за собою кримінальну відповідальність).

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text

Цивільний процесуальний кодекс України № 1618-IV 2004, статті 350(2)-350(3): заявники та заінтересовані особи у справах про видачу обмежувального припису (Civil Procedure Code, arts. 350(2)-350(3): issuance of restraining order) Europe, Ukraine - Legislation - (2004)

Domestic and intimate partner violence, Stalking

Article 3502 lists the persons who can apply to the court for a restraining order, which means a judicial measure that temporarily restricts rights or imposes obligations on a perpetrator of domestic violence and is aimed at ensuring the victim's safety. For example, the court may order a ban on staying in the common residence with the victim of domestic violence; prohibition to approach within a specified distance to the victim’s place of residence, study, work, or other frequently visited locations; prohibition to contact the victim. The following categories of persons are eligible to apply for a restraining order: (i) a person who has suffered from domestic violence, or their representative; (ii) a person who has suffered from gender-based violence, or their representative; (iii) parents and other legal representatives of a child who suffered from domestic violence or gender-based violence; (iv) a guardian representing the interests of an incapable person who has suffered from domestic violence or gender-based violence.

Стаття 3502 містить перелік осіб, які можуть звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису, що означає встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов’язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. Наприклад, суд може встановити заборону на перебування у спільному місці проживання з жертвою домашнього насильства; заборону наближатися на визначену відстань до місця проживання, навчання, роботи чи інших місць, які часто відвідує потерпілий; заборону контактувати з потерпілим. Право на подання заяви про видачу обмежувального припису мають наступні категорії осіб: (I) особа, яка постраждала від домашнього насильства, або її представник; (II) особа, яка постраждала від ґендерно зумовленого насильства, або її представник; (III) батьки та інші законні представники дитини, яка постраждала від домашнього або ґендерно зумовленого насильства; (IV) опікун, який представляє інтереси недієздатної особи, яка постраждала від домашнього або ґендерно зумовленого насильства.

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text

Сімейний кодекс України № 2947-III 2002, стаття 74: право власності на майно під час проживання в цивільному шлюбі (Family Code, art. 74: title to property in civil marriage) Europe, Ukraine - Legislation - (2002)

Divorce and dissolution of marriage, Property and inheritance rights

Article 74 of the Family Code of Ukraine establishes rules governing property division in “civil marriages,” meaning that a woman and a man live together as a family but are not legally married to each other or to anyone else. Any property acquired by a couple in a civil marriage while living together is their joint property that will be shared or divided equally after the marriage ends, unless otherwise defined in a written agreement. Thus, in theory, the legal status of the property acquired by persons in a civil marriage is the same as the legal status of the property of the spouses. However, it is not always clear how to prove the existence of a valid civil marriage, which often leaves women without property rights protection when such relationships end. For example, a civil husband or wife claiming property rights based on civil marriage must establish when the civil marriage began in order to determine the property acquired during its existence, but the legislation does not clearly define the terms “cohabitation” or “living as a family.” Most often, cohabitation is proven by testimony of witnesses and documents (for example, documents confirming expenses for joint property).

Стаття 74 Сімейного кодексу України встановлює правила поділу майна у "цивільному шлюбі", тобто, коли жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але їх шлюб офіційно незареєстрований між собою чи з кимось іншим. Будь-яке майно, придбане подружжям у цивільному шлюбі під час спільного проживання, є їхньою спільною власністю, яка буде поділена порівну після припинення шлюбу, якщо інше не визначено письмовим договором. Таким чином, в теорії правовий статус майна, набутого особами у цивільному шлюбі, збігається з правовим статусом майна подружжя. Однак, не завжди зрозуміло, як довести наявність дійсного цивільного шлюбу, що часто залишає майнові права жінок незахищеними після припинення таких відносин. Наприклад, цивільний чоловік або дружина, який/яка претендує на майнові права на підставі цивільного шлюбу, має встановити час виникнення цивільного шлюбу, але законодавством чітко не визначено поняття "спільне проживання" чи "проживання однією сім’єю". Найчастіше спільне проживання підтверджується показаннями свідків і документами (наприклад, документами, що підтверджують витрати на спільне майно).

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text

Сімейний кодекс України № 2947-III 2002, статті 68-70: право на спільне майно після розірвання шлюбу (Family Code, arts. 68-70: rights to joint property after divorce) Europe, Ukraine - Legislation - (2002)

Divorce and dissolution of marriage, Property and inheritance rights

These articles determine the legal consequences related to joint property of the spouses after the dissolution of the marriage. Dissolution of marriage shall not terminate the joint ownership of any property acquired in marriage, meaning that co-owners shall manage any property that remains in their joint ownership upon divorce only on the basis of their mutual agreement. However, the Family Code protects the rights of divorced spouses: (i) they can agree to divide ownership of the joint property or (ii) apply to the court to the divide the joint property after the dissolution of the marriage. As a general rule, any joint property must be allotted to the spouses in equal shares unless otherwise agreed or contracted. However, in determining the division of joint property, the court may divert from the rule of equal shares in the light of any vital circumstances, such as either spouse was not contributing to the family maintenance, concealed assets, eliminated or caused damage to any joint assets, or used any joint assets in a way that was detrimental to the family interests. Children living with one of the spouses in itself is not a reason for increasing the share in the property of one of the spouses.

Ці статті визначають правові наслідки щодо спільного майна подружжя після розірвання шлюбу. Розірвання шлюбу не припиняє право спільної власності на будь-яке майно, набуте в шлюбі, тобто співвласники розпоряджаються майном, яке залишається в їхній спільній власності після розірвання шлюбу, лише за взаємною згодою. Проте, Сімейний кодекс захищає права розлученого подружжя: (I) вони можуть домовитися про поділ спільного майна або (II) звернутися до суду з позовом про поділ спільного майна після розірвання шлюбу. За загальним правилом будь-яке спільне майно подружжя має бути розподілене між подружжям у рівних частках, якщо інше не встановлено домовленістю чи договором. Однак, вирішуючи питання про поділ спільного майна, суд може відхилитися від правила рівних часток у світлі будь-яких життєво важливих обставин, наприклад, якщо будь-хто з подружжя не брав участі в утриманні сім’ї, приховував активи, знищив або завдав шкоди будь-якому спільному майну або використовував будь-які спільні активи у спосіб, який завдавав шкоди інтересам сім’ї. Саме по собі проживання дітей з одним із подружжя не є підставою для збільшення частки у майні одного з подружжя.

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text

Сімейний кодекс України № 2947-III 2002, статті 60-63, 65: набуття та право управління майном, яке є спільною сумісною власністю подружжя (Family Code, arts. 60-63, 65: right of spouses to manage jointly owned property) Europe, Ukraine - Legislation - (2002)

Divorce and dissolution of marriage, Property and inheritance rights

Articles 60-61 state that any property acquired during marriage shall be jointly owned by the spouses regardless of whether either spouse did not make their own income for a valid reason (studies, household matters, children care, sickness, etc.). Unless proven otherwise, every item acquired in marriage other than individual-use items shall be deemed to be jointly owned by the couple. Article 62 states that if a spouse’s property has significantly grown in value during the marriage (term “significantly grown in value” is subject to an evaluation comparing the value of the property before and after improvements due to joint labor or monetary expenses of the second spouse), the court may find that such property is jointly owned by the spouses. Articles 63-65 determine that the spouses shall have equal rights to own, possess, use, and manage any belongings owned jointly by them unless they agree otherwise.

У статтях 60-61 встановлено, що будь-яке майно, набуте за час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя незалежно від того, що хтось із подружжя не отримував власних доходів з поважних причин (навчання, побутові справи, догляд за дітьми, хвороба тощо). Якщо не буде доведено інше, кожна річ, придбана у шлюбі, крім речей особистого користування, вважається спільною власністю подружжя. Стаття 62 визначає, що якщо майно подружжя за час шлюбу істотно збільшилось у вартості (термін "істотне збільшення вартості" підлягає оцінці, шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень, внаслідок спільної праці чи грошових витрат другого з подружжя), суд може визнати таке майно спільною сумісною власністю подружжя. Статті 63-65 визначають, що подружжя має рівні права власності, володіння, користування та управління будь-яким майном, яке є їх спільною власністю, якщо вони не домовилися про інше.

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text

Сімейний кодекс України № 2947-III 2002, Статті 57, 59: право дружини та чоловіка на приватну власність (Family Code, arts. 57, 59: right of wife and husband to own individual private property) Europe, Ukraine - Legislation - (2002)

Divorce and dissolution of marriage, Property and inheritance rights

Article 57 of the Family Code of Ukraine defines a list of types of property that are not considered joint property of spouses, for example: (i) any property acquired by either spouse before getting married; (ii) any property acquired under a gift agreement or as heritage during the marriage; (iii) any property acquired during marriage with one spouse’s own money; (iv) personal items such as jewelry, even if acquired with money owned jointly by the spouses, etc. However, according to Ukrainian legislation and judicial practice, there is a presumption of joint spousal ownership: it is assumed that all property of the spouses is their joint property and subject to division, until proven otherwise. When deciding whether property belongs to both spouses, Ukrainian courts are guided by criteria including the time of acquisition of the property and the funds with which such property was acquired (source of acquisition). For example, if property was acquired with personal funds during the marriage, the property is not joint property of the spouses, but rather is the personal private property of the spouse who purchased it. At the same time, if it is not confirmed that the property was bought with personal funds, the presumption of joint ownership of the spouses will remain. The spouse contesting the claim that the property is individual property bears the burden of rebutting the presumption of joint. When managing property, Article 59 requires that spouses must consider the interests of the child and other family members who are lawfully authorized to use their property.

Стаття 57 Сімейного кодексу України визначає перелік видів майна, яке не є спільною сумісною власністю подружжя, наприклад: (I) будь-яке майно, набуте одним із подружжя до шлюбу; (II) будь-яке майно, набуте за договором дарування або в порядку спадкування; (III) будь-яке майно, придбане під час шлюбу за особисті кошти одного з подружжя; (IV) особисті речі, такі як ювелірні вироби, навіть якщо вони придбані за кошти, які є спільною власністю подружжя, тощо. Однак, згідно з українським законодавством та судовою практикою, існує презумпція спільної власності подружжя: вважається, що все майно подружжя є їхньою спільною власністю і підлягає поділу, доки не буде доведено інше. Вирішуючи питання про належність майна обом подружжю, українські суди керуються такими критеріями, як час набуття майна та кошти, на які таке майно набуто (джерело набуття). Наприклад, якщо майно було придбано за особисті кошти під час шлюбу, це майно не є спільною власністю подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, який його придбав. При цьому, якщо не буде підтверджено факт придбання майна за особисті кошти, презумпція спільної власності подружжя збережеться. Той з подружжя, який заперечує вимогу про те, що майно є індивідуальною власністю, несе тягар спростування презумпції спільної власності. Стаття 59 вимагає, щоб подружжя при управлінні майном зважало на інтереси дитини та інших членів сім’ї, які за законом мають право користуватися їх майном.

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text

Сімейний кодекс України № 2947-III, статті 24, 56: добровільність шлюбу та право подружжя на особисту недоторканність (Family Code, arts. 24, 56: voluntary marriage and right of spouses to personal inviolability) Europe, Ukraine - Legislation - (2002)

Divorce and dissolution of marriage, Domestic and intimate partner violence, Forced and early marriage, Sexual violence and rape

Article 24 of the Family Code of Ukraine specifies that marriage requires the consent of the woman and the man, free from coercion. “Voluntary marriage” is a rather broad concept, which includes the right to freely decide to enter and maintain marriage, as well as to dissolve a marriage and terminate marital relations. At the same time, the Family Code requires that a court declare a marriage null and void if it was registered without the free consent of either party. Consent is not free and valid if (i) it was obtained by physical or psychological force or (ii) at the time of the marriage a party had a severe mental disorder, or was under the influence of alcohol, drugs, or similar substances, and was therefore not fully aware of the implications of their actions and/or was not able to control them. Consequently, the nullification of a marriage obtained without consent does not carry the same legal consequences as the dissolution of a valid, consensual marriage. For example, the property acquired during a null and void marriage is not considered jointly owned property. Article 56 established the right of wife and husband to personal inviolability, which includes the rights to: (i) freely choose their place of residence (in some cases, a married couple can live separately for valid reasons, for example, study, work, treatment, the need to care for parents or children); (ii) take measures to maintain marital relations; and (iii) terminate the marital relationship. This article also states that forcing a spouse to stay in a marriage, or forcing a spouse sex through physical or psychological violence, is an abuse of a spouse’s right to freedom and personal inviolability and may constitute domestic violence.

Стаття 24 Сімейного кодексу України визначає, що для укладення шлюбу необхідна згода жінки та чоловіка, вільна від примусу. "Добровільний шлюб" — це досить широке поняття, яке включає право вільно приймати рішення про вступ і збереження шлюбу, а також розірвання шлюбу і припинення шлюбних відносин. Водночас, Сімейний кодекс вимагає визнання судом шлюбу недійсним, якщо він зареєстрований без вільної згоди однієї зі сторін. Згода не є вільною та дійсною, якщо (I) вона була отримана за допомогою фізичного чи психологічного примусу або (II) на момент укладення шлюбу сторона мала важкий психічний розлад або перебувала під впливом алкоголю, наркотиків чи подібних речовин, і тому не повністю усвідомлював наслідки своїх дій та/або не могла їх контролювати. Тому, визнання шлюбу, укладеного без згоди, недійсним, не тягне за собою таких юридичних наслідків, як розірвання дійсного шлюбу за власною згодою. Наприклад, не вважається спільною сумісною власністю майно, набуте під час недійсного шлюбу. Стаття 56 закріпила право дружини та чоловіка на особисту недоторканність, яке включає права: (I) вільного вибору місця проживання (у деяких випадках подружня пара може проживати окремо з поважних причин, наприклад, навчання, робота, лікування, необхідність догляду за батьками або дітьми); (II) вживати заходів для підтримки шлюбних відносин; та (III) припинити шлюбні відносини. У цій статті також зазначено, що примушування подружжя залишатися у шлюбі або примушування подружжя до статевих стосунків шляхом фізичного чи психологічного насильства є зловживання правом подружжя на свободу та особисту недоторканність і може кваліфікуватися як домашнє насильство.

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text

Сімейний кодекс України № 2947-III, Статті 109-115: розлучення за рішенням суду (Family Code, arts. 109-115: divorce by court decision) Europe, Ukraine - Legislation - (2002)

Divorce and dissolution of marriage, Domestic and intimate partner violence, Forced and early marriage, Gender discrimination

Spouses who have children may file to a competent court a divorce application supported by a written agreement detailing with whom the children will live following the divorce, to what extent the other parent will support the children, and the other parent's right to care for the children. The competent court shall award a divorce one month following the submission of the divorce application, if it is established that the divorce application is in line with the genuine intent of the wife and husband. It is interesting that the family law establishes rules according to which the court shall attempt to facilitate the reunification of the couple through measures that are not in conflict with the moral principles of society (in such circumstances, the court may suspend the proceedings and set a time limit for the spouses to reconcile, which may not exceed six months). If both spouses agree to dissolve the marriage, the terms for reconciliation are usually not set by the court. Either spouse may apply for a divorce. At the same time, the legislature limited access to justice to certain categories of persons, namely: pregnant wives and their husbands, as well as parents of children under one year of age. Thus, a divorce application may not be filed during the wife's pregnancy and within one year of childbirth, unless either spouse engages in illegal behavior that may be classified as a criminal offense against the other spouse or the child. Such a limitation does not typically preserve the family, and may interfere with a person's right to marry another person with whom they already live, affects decision-making regarding the acquisition of property, because in this case it will be considered joint property (it will be very difficult for a person to challenge the presumption of joint property in court even if the persons do not live together). When deciding the issue of divorce, the court shall investigate the actual relationship of the spouse and genuine grounds for filing for divorce, with due regard to whether the spouses have a minor child or any other important factors. After divorce, a person has the right to revert their pre-marriage last name. In case of divorce granted by the court, the marriage shall be deemed terminated as of the effective date of the court judgment awarding the divorce.

Подружжя, яке має дітей, може подати до компетентного суду заяву про розірвання шлюбу, яка супроводжується письмовою угодою, в якій вказується, з ким проживатимуть діти після розірвання шлюбу, в якому обсязі другий з батьків утримуватиме дітей, а також право другого з батьків піклуватися про дітей. Компетентний суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу через місяць після подання заяви про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає справжнім намірам дружини та чоловіка. Цікаво, що сімейне законодавство встановлює правила, відповідно до яких суд намагається сприяти возз’єднанню подружжя за допомогою заходів, які не суперечать моральним засадам суспільства (за таких обставин суд може призупинити провадження та призначити строк для примирення подружжя, який не може перевищувати шести місяців). У разі згоди обох з подружжя на розірвання шлюбу строк примирення судом зазвичай не встановлюються. Будь-хто з подружжя може подати заяву на розірвання шлюбу. Водночас законодавець обмежив доступ до правосуддя певним категоріям осіб, а саме: вагітним дружинам та їхнім чоловікам, а також батькам дітей віком до одного року. Таким чином, заява про розірвання шлюбу не може бути подана під час вагітності дружини та протягом одного року після пологів, за винятком випадків, коли будь-хто з подружжя вчинив протиправну поведінку, яка може бути кваліфікована як кримінальний злочин щодо іншого з подружжя або дитини. Таке обмеження, як правило, не зберігає сім’ю, може перешкоджати праву особи на шлюб з іншою особою, з якою вони вже проживають, впливати на прийняття рішення щодо придбання майна, оскільки в цьому випадку воно вважатиметься спільною власністю (вкрай важко оскаржити презумпцію спільної власності в суді, навіть якщо особи не проживають разом). При вирішенні питання про розірвання шлюбу суд з'ясовує фактичні стосунки подружжя та дійсні підстави для звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу, з урахуванням наявності у подружжя неповнолітньої дитини та інших важливих обставин. Після розірвання шлюбу особа має право повернути своє дошлюбне прізвище. У разі розірвання шлюбу за рішенням суду шлюб вважається припиненим з дня набрання законної сили рішенням суду про розірвання шлюбу.

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text

Сімейний кодекс України № 2947-III 2002, статті 106-107: розірвання шлюбу органом реєстрації актів цивільного стану (Family Code, arts. 104-105: marriage termination by the civil registration office) Europe, Ukraine - Legislation - (2002)

Divorce and dissolution of marriage

Articles 106-107 of the Family Code of Ukraine allow termination of a marriage by the civil registration office upon an application filed by the spouses who do not have children or one of the spouses (i.e., this is an out-of-court procedure for termination of marriage). Spouses who do not have children may file an application for divorce with the civil registration office (if the spouses have minor children, dissolution of marriage is possible only by court decision: see Family Code of Ukraine Articles 109-115). The civil registration office shall execute a marriage termination certificate one month after the application, unless the application has been withdrawn. The civil registration office may terminate a marriage at the request of one of the spouses, if the other spouse: (i) has been declared missing; (ii) has been declared incapacitated (under Ukrainian law, a person may be declared incapable by a court due to a chronic, persistent mental disorder, if they are unable to manage, or understand the meaning of, their actions). The Law of Ukraine 'On State Registration of Civil Status Acts' also sets some specific rules of termination of marriage by the civil registration office. For example, that Law defines the possibility for a person to revert their pre-marriage last name after state registration of divorce.

Статтями 106-107 Сімейного кодексу України допускається розірвання шлюбу органом реєстрації актів цивільного стану за заявою подружжя, яке не має дітей, або одного з подружжя (тобто це позасудовий порядок припинення шлюбу). Подружжя, яке не має дітей, може подати до органу реєстрації актів цивільного стану заяву про розірвання шлюбу (якщо подружжя має неповнолітніх дітей, розірвання шлюбу можливе лише за рішенням суду: див. статті 109-115 Сімейного кодексу України). Орган реєстрації актів цивільного стану складає актовий запис про розірвання шлюбу через місяць після подання заяви, якщо заяву не було відкликано. Орган реєстрації актів цивільного стану може розірвати шлюб на вимогу одного з подружжя, якщо другий з подружжя: (I) визнаний безвісно відсутнім; (II) визнаний недієздатним (відповідно до законодавства України, особа може бути визнана судом недієздатною, внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу, якщо вона не здатна керувати або розуміти значення своїх дій). Закон України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" також встановлює окремі правила розірвання шлюбу органами реєстрації актів цивільного стану. Наприклад, цим Законом визначено можливість повернення особою дошлюбного прізвища після державної реєстрації розірвання шлюбу.

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text

Сімейний кодекс України № 2947-III 2002, статті 104-105: припинення та розірвання шлюбу (Family Code arts. 104-105: termination and dissolution of marriage) Europe, Ukraine - Legislation - (2002)

Divorce and dissolution of marriage, Forced and early marriage

Termination of marriage is a legal status, after which the legal relationship between the spouses no longer exists. Articles 104-105 of the Family Code of Ukraine provide that a marriage is terminated if either spouse is presumed dead or declared missing. Dissolution is one of the types of termination of marriage provided by the Family Code. Dissolution can take place via in-court and out-of-court procedure, namely: (i) upon application to the civil registration office for divorce filed by (a) both spouses (if spouses do not have children) or (b) only one of spouse (if the second spouse has been declared missing or incapacitated); (ii) upon successful application to a competent court from spouses who have children; (iii) upon the application of one of the spouses. These articles reflect the principle of “voluntary marriage,” which requires free and complete consent not only at the time of marriage registration, but also during marriage and its subsequent dissolution. No one can be forced to stay in a marriage. A simple unwillingness to continue being married to a certain person is enough, even in the absence of conflicts, quarrels, etc.

Припинення шлюбу є правовим станом, після якого правовідносини між подружжям перестають існувати. Статтями 104-105 Сімейного кодексу України передбачено, що шлюб припиняється у разі визнання одного з подружжя померлим або безвісно відсутнім. Розірвання шлюбу є одним із видів припинення шлюбу, передбачених Сімейним кодексом. Розірвання шлюбу може відбутися в судовому та позасудовому порядку, а саме: (I) за заявою до відділу реєстрації актів цивільного стану про розлучення, поданою (а) обома подружжям (якщо подружжя не має дітей) або (б) лише одним із подружжя (якщо другий з подружжя визнано безвісно відсутнім або недієздатним); (II) після успішного звернення до компетентного суда від подружжя, яке має дітей; (III) за заявою одного з подружжя. У цих статтях відображено принцип "добровільності шлюбу", який вимагає вільної та повної згоди не лише під час реєстрації шлюбу, але й під час шлюбу та його подальшого розірвання. Нікого не можна змусити залишатися в шлюбі. Досить простого небажання продовжувати перебування в шлюбі з певною людиною, навіть за відсутності конфліктів, сварок і т.

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text

Сімейний кодекс України №2947-III 2002, Статті 49, 50, 123, 136: право на материнство, право на батьківство та використання репродуктивних технологій (Family Code of Ukraine, arts. 49, 50, 123, 126: right to maternity, paternity, reproductive technology) Europe, Ukraine - Legislation - (2002)

Abortion and reproductive health rights, Divorce and dissolution of marriage

Articles 49, 50 of the Family Code of Ukraine refer the right to maternity and the right to parentage to the personal non-property rights of spouses. The term “maternity” means women’s legally guaranteed right to reproductive opportunity on (i.e., to give birth to children, raise them). The core of this personal non-property right is the wife's authority to decide whether or not to have a child. In addition, these articles establish that a woman's reluctance to have a child or her inability to conceive a child can be grounds for the dissolution of marriage. The same consequences entail if a man's refuses to, or his cannot, have a child. Such rules of the family legislation on the reason for the dissolution of marriage due to the wife's or husband's unwillingness or inability to have children restrict the freedom of behavior of women and men in marriage and violate the right to reproductive freedom. Article 123 establishes that if a married couple produce an embryo that is carried by a surrogate, then, the spouses are deemed the parents of the child. Similarly, the spouses are recognized as the parents when the wife gives birth to a child via implantation of an embryo that is not biologically hers. Article 136 of the Family Code of Ukraine allows a person legally registered as a child’s father to contest that registration, and thus his legal responsibilities as a parent to that child, if he believes or knows that he is not the child’s biological father. An analysis of court practice indicates that, as evidence of the lack of a parent-child relationship, the court accepts testimony of witnesses and results of forensic genetic examination.

Статтями 49, 50 Сімейного кодексу України право на материнство та право на батьківство віднесено до особистих немайнових прав подружжя. Термін "материнство" означає гарантоване законом право жінки на репродуктивну можливість (тобто народжувати дітей, виховувати їх). Ядром цього особистого немайнового права є правомочності дружини вирішувати питання про народження чи ненародження дитини. Крім цього, ці статті встановлюють, що підставою для розірвання шлюбу може бути небажання жінки мати дитину або її нездатність зачати дитину. Такі ж наслідки виникають, якщо чоловік відмовляється або не може мати дитину. Такі норми сімейного законодавства про підстави розірвання шлюбу через небажання чи нездатність дружини чи чоловіка мати дітей обмежують свободу поведінки жінки та чоловіка у шлюбі та порушують право на репродуктивну свободу. Статтею 123 встановлено, що, якщо у подружжя зароджується ембріон, виношуваний сурогатною матір'ю, то батьками дитини визнається подружжя. Так само, подружжя визнається батьками, коли дружина народжує дитину, шляхом перенесення в її організм ембріона, який їй біологічно не належить. Стаття 136 Сімейного кодексу України дозволяє особі, яка в установленому законом порядку записана батьком дитини, оскаржити таку реєстрацію, а отже, і свої обов’язки як батька щодо цієї дитини, якщо вона вважає або знає, що не є біологічним батьком дитини. Аналіз судової практики вказує на те, що як доказ відсутності зв’язку між батьком та дитиною суд приймає показання свідків та результати судово-генетичної експертизи.

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text

Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми" № 417 2012 (Resolution 'On Approval of the Procedure for establishing the status of person affected by human trafficking') Europe, Ukraine - Legislation - (2012)

Trafficking in persons

The Procedure defines the rules for determining the status of a victim of human trafficking based on relevant information. The document requires that a victim submit an application to establish status to their local state administration. The Procedure determines victims’ rights to receive shelter, medical, psychological, and other government assistance. If the application is approved, the victim of human trafficking is issued a certificate. The requirements for establishing the status are: (i) conclusion of an illegal agreement (for example, if a person (victim) was sold by agreement as goods by one person (seller) to another person (buyer)); (ii) recruitment, movement, concealment, transfer, or receipt of a person for the purpose of exploitation, including coercion, abduction, fraud, blackmail, material, or other dependence; (iii) the applicant’s supporting documents and materials affirm their eligibility. A person whose status has been established and who has received the relevant certificate has the right to receive one-time financial assistance in accordance with the Procedure. Also, victims will receive information about their rights and opportunities, set out in their own language, as well as compensation for moral and material damage at the expense of the persons who caused it. The status is granted for up to two years and can be extended. According to official statistics for 2021, the status of victims of human trafficking was established for 47 citizens, of whom 11 are women, 36 are men, and 1 is a child. The greatest number of persons suffered from labor exploitation. The main destination countries are Ukraine and the Russian Federation.

Порядок визначає правила визначення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми, за відповідною інформацією. Документ передбачає, що потерпілий подає заяву про встановлення статусу до місцевої державної адміністрації. Порядок визначає права потерпілих на отримання притулку, медичної, психологічної та іншої державної допомоги. У разі задоволення заяви, потерпілому від торгівлі людьми видається довідка. Вимогами для встановлення статусу є: (I) укладення незаконної угоди (наприклад, якщо особа (потерпілий) була продана за домовленістю як товар однією особою (продавцем) іншій особі (покупцю)); (II) вербування, переміщення, приховування, передача або одержання особи з метою експлуатації, включаючи примус, викрадення, шахрайство, шантаж, матеріальну чи іншу залежність; (III) документи та матеріали, що зібрані під час проведення перевірки і підтверджують можливість встановлення статусу. Право на отримання одноразової грошової допомоги згідно з Порядком має особа, статус якої встановлено та, яка отримала відповідну довідку. Також потерпілі отримають інформацію про свої права та можливості, викладену рідною мовою, а також відшкодування моральної та матеріальної шкоди за рахунок осіб, які її завдали. Статус надається на термін до двох років і може бути продовжений. Згідно з офіційною статистикою за 2021 рік статус постраждалих від торгівлі людьми встановлено 47 громадянам, з яких 11 жінок, 36 чоловіків, 1 дитина. Найбільша кількість осіб постраждала від трудової експлуатації. Основні країни призначення – Україна та Російська Федерація.

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/417-2012-%D0%BF#Text

Закон України "Про державну службу" № 889-VIII 2015 (Law on Ukraine "On Civil Service") Europe, Ukraine - Legislation - (2015)

Employment discrimination, Gender discrimination

The Law 'On Civil Service,' among the other main principles of civil service, defines equal access to civil service, namely the prohibition of all forms of discrimination, unjustified restrictions, and granting unjustified advantages to certain categories of citizens when entering and completing civil service. It is interesting that the enforcement of this rule is carried out through some measures, which are taken by the National Agency of Ukraine for Civil Service. For example, in 2021, amendments were made to the General Rules of Ethical Conduct of Civil Servants and Local Self-Government Officials, including regulations regarding combating discrimination, ending sexual harassment, and ensuring gender equality among civil servants and local self-government officials. In addition, the National Agency of Ukraine for Civil Service issues, within the scope of its powers, provides advanced training of employees of state authorities, enterprises, institutions and organizations, and local self-government bodies to ensure equal rights and opportunities for women and men. Also, the Law prohibits sending pregnant women, civil servants who have children under 14 years of age, or women who independently raise children with disabilities on business trips without their consent. It is forbidden to involve pregnant women and women with children under the age of three in overtime work, as well as work on weekends, holidays and work at night. Women who have children aged 3 - 14 years or a child with a disability may engage in overtime work only with their consent.

Закон "Про державну службу" серед основних принципів державної служби визначає рівний доступ до державної служби, а саме заборону будь-яких форм дискримінації, необґрунтованих обмежень, надання необґрунтованих переваг окремим категоріям громадян під час вступу та проходження державної служби. Цікаво, що виконання цієї норми здійснюється за допомогою заходів, які вживає Національне агентство України з питань державної служби. Наприклад, у 2021 році внесено зміни до Загальних правил етичної поведінки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, зокрема норми щодо протидії дискримінації, припинення сексуальних домагань та забезпечення ґендерної рівності серед державних службовців та посадових осіб органів місцевого самоврядування. Крім цього, Національне агентство України з питань державної служби в межах своїх повноважень забезпечує підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, підприємств, установ і організацій, органів місцевого самоврядування щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків. Також Законом заборонено направляти у відрядження вагітних жінок, державних службовців, які мають дітей віком до 14 років, а також жінок, які самостійно виховують дітей-інвалідів, без їх згоди. Забороняється залучати до надурочних робіт вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, а також до робіт у вихідні, святкові дні та у нічний час. Жінки, які мають дітей віком від 3 до 14 років або дитину-інваліда, можуть залучатися до надурочних робіт лише за їх згодою.

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/889-19#Text