The plaintiff was hired as a cashier at a supermarket. Due to her pregnancy, she was hired as a part-time employee (working no more than four hours a day; under Art. 56 of the Labor Code, at the request of a pregnant woman, the employer must allow her a part-time working day or part-time working week), but worked full-time. While at work, she suddenly started experiencing health problems and asked the senior cashier to let her go home. The latter denied her request in a rude manner. The supermarket’s employees refused to allow her to go home early or to call her doctor, so she called her parents and told them about the situation. The ambulance that her parents had called arrived on time, but the defendant's employees tried to prevent the medical workers from seeing her and behaved rudely, insulting her dignity. The woman was hospitalized due to the risk of premature birth. She filed a lawsuit to be paid UAH 50,000 in non-pecuniary damages. The court of first instance rejected the claim, arguing that: (i) the specified order does not contain instructions for establishing part-time working hours for the employee; (ii) there was no evidence to support the plaintiff's claims that the defendant’s employees were preventing her from seeking medical assistance; (iii) there was no suggesting that the delay in hospitalization resulted in negative consequences for the plaintiff's health, or that the risk of premature birth arose as a result of wrongful actions or inaction by the defendant's employees. The appellate court upheld this decision, stating that the first-instance court did not violate substantive and procedural law. This case shows how the rights of women, including pregnant women, can be violated even when they are guaranteed by law, and it is often impossible to protect them even in court.
Позивачка працювала касиром у супермаркеті. У зв'язку з вагітністю її прийняли на роботу на умовах неповного робочого часу (не більше чотирьох годин на день; відповідно до ст. 56 КЗпП, на прохання вагітної жінки роботодавець зобов'язаний надати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень). 56 КЗпП на прохання вагітної жінки роботодавець зобов'язаний встановити їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень), але працювала повний робочий день. Під час роботи у неї раптово погіршився стан здоров'я, і вона попросила старшого касира відпустити її додому. Остання у грубій формі відмовила їй у цьому проханні. Співробітники супермаркету відмовилися відпустити її додому раніше або викликати лікаря, тому вона зателефонувала батькам і розповіла їм про ситуацію. Швидка допомога, яку викликали батьки, приїхала вчасно, але працівники відповідача намагалися не допустити до неї медичних працівників і поводилися грубо, ображаючи її гідність. Жінку госпіталізували через загрозу передчасних пологів. Вона звернулася до суду з позовом про стягнення 50 000 гривень моральної шкоди. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що (i) зазначений наказ не містить вказівок щодо встановлення працівниці неповного робочого часу; (ii) відсутні докази на підтвердження тверджень позивачки про те, що працівники відповідача перешкоджали їй звернутися за медичною допомогою; (iii) не доведено, що затримка з госпіталізацією призвела до негативних наслідків для здоров'я позивачки, або що ризик передчасних пологів виник внаслідок протиправних дій чи бездіяльності працівників відповідача. Апеляційний суд залишив це рішення без змін, вказавши, що суд першої інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права. Цей випадок показує, як права жінок, у тому