The appellant sued his ex-wife, the respondent, regarding the division of property acquired during the marriage as the ex-spouses’ joint property. The appellant noted that during their marriage, the spouses accumulated funds that were kept in the respondent’s bank account. However, immediately after the divorce, the respondent independently managed the funds and bought an apartment. The appellant’s main argument was that, according to Ukrainian family law, the dissolution of marriage does not terminate the right of joint co-ownership of property acquired during the marriage. When the spouses’ jointly owned property is divided, each spouse shall receive an equal share, unless otherwise envisaged by the marriage contract. Thus, the appellant argued that half of the money belonged to him. The respondent claimed that the money was her private property because it was a gift from her friend from the Slovak Republic. The first-instance court satisfied the appellant’s claim, noting that, according to Ukrainian legislation, the deed of gift agreement should have been, but was not, notarized, rendering it null and void. Consequently, the money was the joint property of the spouses. The Court of Appeal overturned this decision. The Supreme Court also supported the position that the court of first instance erroneously satisfied the husband's claim because, as a gift from a citizen of the Slovak Republic, the Ukrainian courts should apply Slovak law, which does not require notarization of the deed of gift agreement. Thus, the Supreme Court concluded that the money was the woman's personal property and could not be divided.
Скаржник звернувся до суду з позовом до своєї колишньої дружини (відповідача) про поділ майна, нажитого за час шлюбу як спільної сумісної власності подружжя. Скаржник зазначив, що за час шлюбу подружжя накопичило кошти, які зберігалися на банківському рахунку відповідача. Проте, одразу після розірвання шлюбу, відповідач самостійно розпорядилась коштами та придбала квартиру. Основним аргументом скаржника було те, що відповідно до сімейного законодавства України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. При поділі майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, вважається, що частки кожного із подружжя є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або договором. Таким чином, скаржник стверджував, що половина грошей належить йому. Відповідач стверджувала, що гроші є її приватною власністю, оскільки це подарунок її друга із Словацької Республіки. Суд першої інстанції задовольнив позов скаржника, зазначивши, що відповідно до законодавства України договір дарування мав бути (проте не був) нотаріально посвідчений, що робить його нікчемним. Отже, гроші були спільною власністю подружжя. Апеляційний суд скасував це рішення. Верховний Суд також підтримав позицію про те, що суд першої інстанції помилково задовольнив позов чоловіка, оскільки щодо подарунку громадянина Словацької Республіки українські суди мають застосовувати законодавство Словаччини, яке не вимагає нотаріального посвідчення договору дарування. Таким чином, Верховний суд дійшов висновку, що гроші є особистою власністю жінки і не підлягають розподілу.