On five occasions from 2007 to 2013, the applicant's ex-husband inflicted injuries on the applicant, which the domestic authorities classified as minor bodily injuries. The police and the prosecutor's office repeatedly refused to open criminal proceedings due to the lack of evidence. In 2012, the offender was convicted of committing a crime under Article 125 of the Criminal Code of Ukraine (intentional minor bodily injury) because criminal liability for domestic violence (Article 126-1 of the Criminal Code of Ukraine) was not legislated until 2017 in Ukraine. The offender was sentenced to 100 hours of community service; however, he was released from serving this sentence due to his dependent mother’s advanced age. After that, the applicant sued her ex-husband for moral damages. The first instance court awarded the applicant UAH 5,000, but the appellate court reduced the amount. Further appeals were refused. The applicant complained to the ECtHR that the investigation was ineffective and that the verdict in the criminal case did not prevent further violations by her ex-husband (a fear which had been borne out in a 2013 attack), and that she had been discriminated against by the national courts in determining the amount of compensation awarded for the moral damage. The ECtHR found a violation of Article 3 of the ECHR under its substantive and procedural limbs, due to the fact that the State did not prevent a known risk of ill-treatment to the applicant and the lack of a proper investigation of the crime, respectively. In the context of domestic violence, the ECtHR stated that authorities must always make a serious attempt to find out what happened and should not rely on hasty or ill-founded conclusions to close their investigation. In this case, it appeared that the police did not investigate seriously and rigorously the applicant’s complaints of ill-treatment, which led the Court to conclude that the State has failed to discharge its duty to effectively investigate the ill-treatment that the applicant had suffered. A violation of Article 14 of the ECHR was also found on the basis that the Court of Appeal had, in the context of reducing an award of damages, accused the applicant of provoking the offender. This constituted discriminatory treatment of the applicant as a woman and demonstrated prejudice in the judicial system.
П'ять разів у період з 2007 по 2013 рік колишній чоловік заявниці завдавав їй тілесних ушкоджень, які національні органи влади кваліфікували як легкі тілесні ушкодження. Поліція та прокуратура неодноразово відмовляли у відкритті кримінальних проваджень через відсутність доказів. У 2012 році кривдника було засуджено за вчинення злочину, передбаченого статтею 125 Кримінального кодексу України (умисне легке тілесне ушкодження), оскільки кримінальна відповідальність за домашнє насильство (стаття 126-1 Кримінального кодексу України) не була передбачена законодавством України до 2017 року. Кривдника було засуджено до 100 годин громадських робіт, однак його було звільнено від відбування цього покарання через похилий вік матері, яка перебувала на його утриманні. Після цього заявниця подала позов до суду на свого колишнього чоловіка про відшкодування моральної шкоди. Суд першої інстанції присудив заявниці 5 000 грн., але апеляційний суд зменшив цю суму. Подальші апеляції були відхилені. Заявниця скаржилася до ЄСПЛ на те, що розслідування було неефективним, що вирок у кримінальній справі не запобіг подальшим порушенням з боку її колишнього чоловіка (побоювання, які підтвердилися під час нападу в 2013 році), і що вона зазнала дискримінації з боку національних судів при визначенні розміру компенсації, присудженої за моральну шкоду. ЄСПЛ встановив порушення статті 3 ЄКПЛ за її матеріальною та процесуальною частинами у зв'язку з тим, що держава не запобігла відомому ризику жорстокого поводження із заявницею та відсутністю належного розслідування злочину відповідно. У контексті домашнього насильства ЄСПЛ зазначив, що органи влади завжди повинні робити серйозні спроби з'ясувати, що сталося, і не повинні покладатися на поспішні або необґрунтовані висновки для закриття розслідування. У цій справі виявилося, що поліція не провела серйозного і ретельного розслідування скарг заявниці на жорстоке поводження, що призвело до висновку Суду про те, що держава не виконала свій обов'язок щодо ефективного розслідування жорстокого поводження, від якого постраждав заявник. Порушення статті 14 ЄКПЛ було також встановлено на підставі того, що Апеляційний суд у контексті зменшення розміру відшкодування збитків звинуватив заявницю у провокуванні правопорушника. Це становило дискримінаційне ставлення до заявниці як до жінки та свідчило про упередженість судової системи.